15-річний Сергій Гордєєв прийшов з мисливською рушницею і карабіном у школу. Зайшов на урок географії, де сидів його рідний 10а, і двома пострілами вбив свого колишнього класного керівника - 29-річного Андрія Кірілова. Близько двох десятків однокласників хлопець взяв у заручники. Потім Гордєєв відкрив вогонь по прибулому в школу наряду поліцейських - один з них був поранений, другий убитий. На переговори зі стрільцем був викликаний його рідний батько, Віктор Гордєєв. Врешті-решт підліток був затриманий.

Сьогодні багато російських ЗМІ намагаються розібратись, чому так сталось. Я не є ані слідчим, ані майстром журналістських розслідувань. Я не буду розбиратись у цій трагедії, відтворювати картину злочину, досліджувати психологічний портрет убивці тощо. Висловлю лише кілька думок.

Інколи інтуїція несподівано дає більше, ніж прискіпливий аналіз. Щойно почувши повідомлення про трагедію, я одразу висловив свою чисто інтуїтивну версію.

Зброя легально зареєстрована. В той момент я ще не знав, що зброя мисливська, тому одразу подумав, що батько – діючий або відставний офіцер МВС. Чомусь я подумав одразу про МВС, а не про армію. Хлопцю 15 років, тобто він 1998-99 року народження. І одразу думка: Перша Чеченська війна, 1994-1996 р. Психологічна травма, отримана батьком на цій бійні відбилася на дитині, що народилась через 2-3 роки.

Ще раз підкреслю – це тільки моя інтуїтивна гіпотеза. Проте сьогодні в газетах вже появились деякі дані про батьків підлітка. Пишуть, що батько дійсно офіцер, не ясно який, але скоріш за все МВС. Тому я не здивуюсь, якщо з часом з’ясується, що він дійсно був на чеченській бійні. Або на чомусь подібному, де не діють офіцерська честь та взагалі моральні закони.

Чому я це все розповідаю. А тому, що через 15-20 років такими самими підлітками будуть діти тих нелюдів у формі «Беркуту» та «Ягуару», котрі стріляли по журналістах, закидували гранатами і громили лазарет на Грушевського, катували викрадених активістів Майдану і безбожно брехали в судах та «повідомленнях МВС». І нам жити поряд з ними.

У мене нема готового рішення проблеми. Проте вже зараз треба принаймні цю проблему озвучити, щоб почати її вирішувати задовго до можливої трагедії. В новій Україні доведеться над цим працювати багатьом фахівцям. Сподіваюсь, що за цей час ми зможемо щось зробити.