Кореспондентка Бі-Бі-Сі взяла інтерв′ю у двох дівчат - учасниць мародерства в Лондоні. Вони заливалися реготом, відсьорбували із щойно вкрадених з розтрощеного неподалік магазину пляшок алкоголь та із захопленням розповідали про чи не святкову атмосферу мародерства, про те, як вони сподіваються, що воно триватиме і в наступні дні.

На запитання, чи не шкода їм місцевих дрібних бізнесів, яким було завдано шкоди, дівчата спочатку сказали, що в цьому винна поліція, потім звинуватили уряд, і під кінець тиради - в усьому винні «багаті». Важко було навіть сказати, що це більше нагадувало - «Собаче серце» чи «Колгосп тварин». Або твори Маркса.

Коли лондонська поліція кілька років тому застрелила в метро бразилійця, прийнявши того за терориста, скандал довкола цього було піднято шалений. Фактично, він не вщух і досі. Чому? Бо суспільство (репрезентоване, передовсім, у ЗМІ) невтомно працює над придушенням найменших ознак появи силової держави. І практично весь час все іде добре.

Аж поки групка людей не розбиває вітрину магазину і не виносить звідти товари. Потім ще одну. А далі групка стає натовпом, який кидає в поліцейських каналізаційними люками, а правоохоронці захищаються пластиковими щитами і нічим не можуть на це відповісти, бо що як іще когось випадково застрелять?

Думки у британському суспільстві розділилися - половина закликає до поліцейських кийків, водометів та сльозогінного газу, інша половина заперечує, що поліція щось зробила не так, і стверджує: занадто жорстке придушення заворушень ні до чого хорошого не призвело б, мовляв, не на Іран же перетворюватися під тиском мародерів!

Тим часом, у розпал відпускного сезону лондонські магазини - від Гринвіча на сході до Нотінг Хіла на заході - протягом вівторка забивали дошками вітрини, аби мінімізувати матеріальні втрати, які на цей момент вже сягнули 100 мільйонів фунтів стерлінгів (1 мільярда 300 мільйонів гривень), а туристи, стискаючи в руках путівники по британській столиці, із жахом стежили за цим і розуміли, наскільки помилилися з пунктом призначення.

Досить несподівано у швидкому поширенні насильства на інші міста було звинувачено ЗМІ, і передовсім Бі-Бі-Сі - депутатка британського парламенту Хейзел Блеарз заявила, що «занадто ретельне» висвітлення мовником кризи в Лондоні сприяло поширенню беззаконня на інші регіони.

У столиці присутність поліцейських на вулицях було збільшено до 16 тисяч. При всій повазі до прем′єр-міністра, якому довелося перервати свою відпустку, а також скасувати відпустки всім правоохоронцям на серпень, - але я бачила кількох із цих 16 тисяч на власні очі. Не Беркут, скажу одразу. Це усміхнені люди у формі і легендарних шапках-боббі, - за кількістю їх справді було достатньо багато, але єдиною зброєю, яка стирчала з кишені в одного з них, була пластикова пляшка кока-коли.

Про застосування будь-якої зброї проти мародерів ішлося тільки у дуже теоретичному ключі. Так, можна спробувати полити тих з водометів. Але тут же виявилося, що водометів на всю Британію лише шість, і всі вони розташовані у Північній Ірландії - а якщо там раптом якісь непорядки?

Мова про водомети нагадала щорічну британську дискусію про снігоочисні машини - про те, що їх катастрофічно бракує, згадують лише потому, як випадає сніг; починаються дебати про закупівлю їх у Швеції, але хтозна скільки той сніг лежатиме, може, ось-ось розтане... І де їх потім влітку тримати, скажіть будь ласка? Так само і з водометами - рано чи пізно товари в магазинах скінчаться, а поки ті водомети з Північної Ірландії довезуть, усі мародери, які хотіли вкрасти по плазмовому телевізору, встигнуть це зробити.

Про кийки ішлося із ще меншим ентузіазмом. Поліція вже років 25 нікого не била, а тут раптом... Бажання втримувати моральне верховенство наштовхнулося на швондерсько-орвеліанський феномен. Як у тому англійському вислові «не розбивши яєць, пудингу не приготуєш» - еквіваленті українського «ліс рубають, тріски летять». Але поліція поки вирішила нічого не готувати, і замість розгонів мародерів арештовує останніх сотнями, наштовхуючись на проблему, де їх тримати.

Найбільше ж наведені сумні події наводять на думку про те, якою крихкою штукою є ця вся цивілізація. Можна дбати про екологію, можна називати негрів «чорношкірими» і додавати суфікси жіночого роду до слів для позначення професій. Аж поки люди у спортивних костюмах не влуплять каменюкою по вітрині випадкового магазинчика, не вкрадуть там пива і віскі та не підпалять бібліотеку, а потім ще й намагатимуться побити пожежників, які приїдуть за викликом.