– Без дотримання прав на мирні зібрання та свободу засобів масової інформації Україні не бачити зближення з Європейським Союзом ("меседж" єврокомісара з питань розширення ЄС Штефана Фюле).

– Ми добре розуміємо, що політичний діалог між Україною і ЄС вимагає продовження контактів на високому рівні (Віктор Янукович). У зв’язку з цим Президент України відзначив, що буде радий зустрічі з головою Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу .

– Ми виходимо з того, що європейська інтеграція – це та ідея, яка має об’єднувати все українське суспільство, – сказав К.Грищенко.

У трьох фразах дипломатична напівправда і не вся правда щодо реальних намірів і реальних умов та можливостей європейської інтеграції України. Оскільки я двічі обирався віце-президентом Генерального Комітету ПА ОБСЄ, то своїм основним завданням вважав визначити умови, способи і шляхи гіпотетичної інтеграції України в Європу. З європейськими політиками на цю тему я вів не лише офіційні розмови під час офіційних заходів, але й мав безліч більш відвертих приватних розмов у режимі „за чашкою кави”. І не лише за часів моєї праці в ОБСЄ, але й після, я підсумовував позиції сторін. Маю намір розповісти українській громадськості про ті реальні умови і обставин вступу України в ЄС, більшість з яких вона ніколи не зможе почути чи прочитати з офіційних матеріалів протокольних заходів з питань інтеграції.

Позиція європейських політиків реалістична. Вони кажуть: уявіть собі, що ми прийняли Україну в нинішньому стані до ЄС або відкрили кордони для безвізового в’їзду. Мільйони українців, а з ними (через відкриті східні кордони України) мільйони громадян з країн СНД ринуться в Європу в пошуках ліпшої долі, ліпших заробітків. Вони здатні працювати за мінімальну європейську оплату праці, бо її розмір набагато вищий від „високих” доходів у країнах, з яких вони прибудуть. Тому вони створять конкуренцію нашим громадянам. Частина наших громадян залишиться без роботи, частина отримуватиме платню, набагато нижчу ніж до введення безвізового режиму. Розпочнуться конфлікти між місцевими жителями і приїжджими (як зараз у Москві). Як на це відреагує населення Європи? Негативно. Наші виборці на наступних виборах нас однозначно „прокатять”. Ви що думаєте, що ми європейські політики бажаємо зруйнувати власну політичну кар’єру власними руками задля України? Ви хочете, щоб прийнявши Україну в ЄС, чи відкривши кордони, ми, європейські політики, погодилися самі стати безробітними? Ми цього не бажаємо. І в цьому питанні наші особисті інтереси співпадають з інтересами наших виборців. Тому Україна має забути про входження в ЄС чи про безвізовий режим до тих пір, доки в Україні не з’явиться 3-4 мільйони нових робочих місць, доки мінімальна заробітна платня в Україні не становитиме 600 євро, а мінімальна пенсія 300 євро, доки інфляція в Україні не знизиться до рівнів 1-2 % % на рік, доки не будуть закриті східні кордони України для міграції поза правилами ЄС та ін.

А тепер у мене запитання до читачів: кого з Вас, громадяни України (незалежно від національності і конфесії) не задовольняють перелічені вимоги політиків ЄС? Хто проти таких рівнів зарплат і пенсій в Україні?

Європейські сталевари і шахтарі отримують зарплату в 5-7 тис. євро на місяць, а український сталевар і шахтар таку зарплату отримує за рік. Доходи українських олігархів і західних бізнесменів від реалізації одиниці продукції однакові, бо ціни на продану тону сталі чи вугілля однакові – світові. Але витрати менші в українських олігархів, бо в них немає європейських податків на майно і на землю, не всі олігархи в Україні сплачують податки в повному обсязі. Витрати на оплату праці суттєво нижчі, ніж в Європі. Куди дівається різниця? В офшорні „кишені” олігархів. Досягти в Україні європейських вимог щодо розміру зарплат і пенсій можливо за рахунок: більш справедливого перерозподілу бізнесового доходу між власником і працюючими; ліквідації тіньових схем обігу; тіньової економіки; підвищення продуктивності праці шляхом модернізації технології виробництва. Але чи влаштують українських олігархів такі варіанти вирівнювання доходів? Мабуть, ні. Тому і їх показне „бажання йти в Європу” – фарисейство. Максимум, чого вони бажають – відкрити європейські ринки для збуту своїх товарів.

Наступна українська проблема, без вирішення якої інтеграція України в Європу не можлива – проблема способів діяльності і результатів діяльності правоохоронної системи і „правосуддя” в Україні. В Європі правоохоронні органи охороняють права і свободи громадян. В Україні – це репресивна машина щодо прав і свобод громадян. Міліція може порушити кримінальну справу чи ні в залежності від здатності відкупитися. Може безкарно обікрасти, покалічити чи вбити затриманого. Психологія петенціарної системи теж різна. В Європі петенціарні заклади – це не лише органи ізоляції від суспільства, але й органи перевиховання злочинців, а тюремні камери нагадують квартиру. Засуджені отримують якісну і повноцінну медичну допомогу і належне харчування. В Україні тюрми по своїй суті є концентраційними таборами з тортурами і кримінальним насиллям, що призводить до каліцтва, інвалідності і смерті в’язнів. Українські тюрми одночасно є школою „підвищення кримінальної кваліфікації” засуджених. Школою конспірації і співпраці з правоохоронцями в справах „діставання” і поширення наркотиків, чаїв, токсичних речовин, продуктів харчування, комунікацій із зовнішнім кримінальним світом. Школою „знайомств”, що призводить до інтеграції кримінального світу.

Окреме питання – суди. Мене європейці іронічно запитували, для чого ви фінансуєте з бюджету суди, якщо в спорах між громадянами чи господарюючими суб’єктами виграє справу той, хто більше заплатить СУДДІ? Якщо така схема „правосуддя” (за передоплаченими результатами) вас влаштовує, тоді зліквідуйте суди і запровадьте схему, що виграє справу той, хто більше заплатить до БЮДЖЕТУ. Тоді зможете поповнити бюджет, і зменшити його витрати на утримання судової системи. Судочинство ж у справах позовів громадян до органів влади і посадовців фактично являє собою кальку самосуду влади над заявниками. А проти самосуду захисту не існує.

Наведу інший приклад. Суди громадян з банками за дострокове зняття коштів з депозитів під час політичної кризи 2004 року і економічної – 2008 року були майже поголовно програні громадянами-позивачами до банків.. Чим керувались судді, виносячи неправосудні рішення? Принципом верховенства Права? Однозначно, ні, оскільки права громадян на дострокове зняття коштів з депозитних рахунків були передбачені в депозитних договорах з банками. Принципом верховенства Закону? Однозначно, ні, оскільки обов’язки банків достроково повернути кошти вкладника на його вимогу є імперативом Цивільного Кодексу України. Принципом справедливості? Однозначно, ні, оскільки залишились непокараними банкіри, що незаконно вивели за кордон десятки мільярдів доларів, чим і спричинили банківську кризу. Чим керувалися судді? „Підношеннями” банків? Де зараз ці судді? Працюють, а деякі з них пішли на підвищення. Але ж явище носило масовий характер! Чому ці судді, бодай не позбавлені свого статусу і посад? Юстиція (справедливість) в Україні стала явищем віртуальним.

Читати текст повністю ТУТ