Однак навіть при цій готовності такий поворот подій викликав чимало суперечливих суджень відносно подальшої долі українського суспільства. Адже, з одного боку, все розвивається за сценарієм – регіонали узурпують владу та позбавляються від залишків впливу опозиції. Але з іншого, Президент, який і без цього почав правити одноосібно, ніби пожертвував супротивникам велику фігуру у грі в шахи.

Тепер є підстави говорити, що в країні необхідно терміново проводити нові президентські та парламентські вибори. Бо нинішні президент та 450 народних обранців потрапили у крісла за вже «незаконною» Конституцію, не з тими повноваженнями та навіть не на ті терміни, що для них передбачалися. Якщо Янукович оголосить такі вибори, невідомо, чим вони обернуться, адже він зі своїми однопартійцями вже за короткий термін встиг розчарувати навіть найвірніших прихильників. Якщо не оголосить, в руках опозиції з’явиться козир: можна буде говорити про цілковиту нелигітимність влади, на тлі соціальної напруги збирати людей на майдани та оголошувати вже тепер майже звичну акцію під новою назвою – «Україна без Януковича!» (на зразок – «Україна без Кучми!»). Чим це завершилося для Кучми та його режиму, усім відомо. Але чи можна очікувати, що цього разу події розвиватимуться принаймні за подібним сценарієм?

З приводу того, чи потрібна була у 2004-му політреформа, досі точиться чимало суперечок. Принаймні, усі ми бачили, як неймовірно зростали повноваження президентів (тепер уже двох – Кучми та Януковича), які тягнули за Росією. І навпаки, щойно до влади мав прийти Ющенко, всі повноваження в нього були відібрані. І це наводить на роздуми: чи, часом, не зла сила із зовні просто не дає Україні вирватися з імперських тенет, послаблюючи владу тоді, коли вона припиняє оглядатися на Москву? З іншого боку, ми вже звикли до думки, що парламентська форма правління – це ознака європейської демократії. Так, мовляв, можна краще вберегти державу від різких розворотів своєї внутрішньої та зовнішньої політики. «Але ж це однаково не спрацювало, коли Ющенка змінив Янукович», - говорять прихильники сильної президентської влади. «Зате тепер, імовірно, настане справжня диктатура», - суперечать їхні опоненти. Яка ж форма правління насправді потрібна Україні сьогодні, і чим обернеться скасування політреформи, що скидається більше на тихий переворот в країні з черговою радикальною зміною політичного устрою та пріоритетів? Про це нам розповіли представники різних політичних сил Львівщини.

Ростислав Новоженець, заступник голови УРП, депутат Львівської обласної ради:

«Всі події, що трапляються у нашій державі, ми розглядаємо під таким кутом зору: чи вигідно це українцям як етносу, що має бути панівним на цій землі? Отже, за теорією, в тих державах, де є давні традиції демократії і сформоване громадянське суспільство, кращою формою правління є парлементсько-президентська, яка й була запроваджена в Україні п’ять років тому. Але в країнах, які лише спинаються на ноги, де слабкі політичні партії, де є загроза анархії та сепаратизму, оптимальною є все ж таки президенсько-парламентська модель.
Україна має свої особливості. Коли був Кучма, ми усвідомлювали, що сильна президентська влада – це певна загроза для державності, бо він, по суті, вів антиукраїнську політику і тягнув Україну до Москви. Саме тому тоді опозиція постійно ставила питання про перехід на парлементсько-президентську форму правління. За часів Кучми, до речі, Верховна Рада ще могла відігравати роль противаги та місцями навіть ухвалювала проукраїнські рішення. Однак, коли до влади прийщов Ющенко, без сумніву, - український патріот, йому максимально потрібно було сконцентрувати владу у своїх руках. Проте, в силу різних обставин йому це не вдалося.
Якщо сьогодні абстрагуватися від особистості Януковича, то однозначно слід вітати повернення до сильної президентської влади. Не дарма ж комуністи взагалі виступали за ліквідацію поста Президента України… Інша справа, щоб Янукович не використав цю концентрацію влади для здачі України оптом північно-східному сусіду – цьому монстрові.
З іншого боку, зараз говорити про український за сутністю парламент взагалі немає змісту. Коли, зокрема, там на черзі стоїть закон про державність російської мови, не варто навіть припускати, що парламентська влада призведе до якихось позитивних результатів.
Водночас, пам’ятаймо, що у Російській Федерації є сильна президентська влада. Натомість проросійські сили в Україні завжди хотіли слабкої влади у нашій державі, тобто – парламентської республіки, де за колективною безвідповідальністю депутатів можна ухвалювати будь-які антидержавні рішення.
Сьогодні, за режиму Януковича, все-таки кращими виглядають прийняття рішень з одного центру, від Президента, який, вочевидь, і має відповідати за ситуацію у державі. Головне, що те, хто саме насправді за все відповідає, буде зрозумілим не лише фахівцям у політиці, але й звичайним виборцям. Тож і опозиції легше буде впливати на одну особу голови держави, аніж на весь парламент із його численними суперечностями та чварами».

Олексій Антипович, керівник соціологічної групи «Рейтинг»:

«За останній рік в Україні значно зменшилась кількість людей, які підтримують президентську або ж президентсько-парламентську форму правління. Натомість виросла кількість людей, які підтримують власне парламентську або парламентсько-президентську форму правління. Пов’язано це, звичайно, в певній мірі з електоральними вподобаннями громадян, оскільки людина може підтримувати чи не підтримувати президента і завдяки цьому визначатися стосовно взагалі системи правління України.

Але стосовно самої конституційної реформи потрібно сказати, що половина українців проти того, щоби цю реформу скасували, - за соціологічним опитування, яке проводилось у вересні. На даний час рішення вже прийняте і щонайменше половина опитаних не підтримує дане рішення конституційного суду, натомість підтримує це рішення близько 30% громадян України. Решта не розуміється на цьому або їм байдуже.

Але потрібно сказати, що підтримка цього рішення є найбільшою на Донбасі і серед прихильників Партії Регіонів. Натомість перевага негативного ставлення є у всіх без винятку інших регіонах України та серед прихильників усіх інших політичних сил. З іншого боку, не можна стверджувати, що питання конституційної реформи і її скасування є виключно в електоральній площині, оскільки багато прихильників і Партії Регіонів є противниками скасування цієї реформи, так само, як і є багато прихильників скасування реформи серед прихильників різних інших партій.

Громадяни насправді є доволі невизначеними та непоінформованими про суть і реформи, і тодішньої реформи, і її скасування. Близько чверті респондентів підтримують виключно президентську форму правління, проти скасування реформи 2004 року або ж вони за те, щоб парламент призначав прем’єр-міністра, при цьому це виключено у президентській формі правління.

Читати далі