“Українці повинні включати режим економії”, – співчутливо, але від того не менш рішуче стверджують політики всіх рангів, які власними руками відмовилися скасувати собі депутатські пільги.

Тяга до розкішного життя "української" політичної еліти не є ні новиною, ні сенсацією. Вітчизняний електорат давно звик до розкішних автомобілів своїх слуг, до їхніх зарплат, пенсій, пільг тощо. Вони навіть виправдання для себе придумали: мовляв, хто поважатиме бідного президента?

У цьому контексті можна було б згадати королеву Великобританії, якій соромно з’являтися на людях у розкішному одязі, оскільки її народ не може собі такого дозволити. Також можна навести приклад Фін?ляндії, де члени уряду та депутати користуються громадським транспортом. Та чомусь, відверто кажучи, не хочеться. Адже складно уявити нашого політика в трамваї. Чи електричці. Якщо, звісно, це не період рекламної кампанії – пригадайте Володимира Литвина, який перед виборами 2006 року здійс?нював робочі поїздки електричкою.

Але зараз трошки не про це. Річ у тім, що в умовах економіч?ної кризи Віктор Ющенко вирішив скоротити витрати на утримання державного апарату. Причому скорочення має бути якісним – у плані коштів, і кількісним – на 20% на всіх рів?нях влади (виконавчої, законодавчої та органів місцевого самоврядування).

Слід зауважити, що такий крок є унікальним для історії української політики. Якщо про пільги народним обранцям і їх скасування говорили всі кому не лінь (безуспішно, щоправда), то руки на апарат досі не піднімав ніхто. Навіть попри те, що видатки на його утримання щоріч?но лише зростають. Для прикладу, якщо на Державне управління справами президента (славнозвісна ДУСя) 2007 року виді?ляли 777 млн. грн. (що не так і мало), то вже 2008-го його діяльність обійшлася платникам податків в 1,2 млрд. грн. А це тільки на кілька сотень міль?йонів менше, ніж становлять витрати з бюджету на всю українську культуру!

Далі. Радників у Президента, його голови секретаріату та прем’єра майже 70. У В. Ющенка, скажімо, 19, керівника його секретаріату консультують 11 експертів, прем’єр радиться з 39-ма помічниками. Усі вони мають статус держслужбовця та від?по?відні преференції: радників забезпечують житлом, вони корис?туються державним медобслуговуванням, отримують матеріальну допомогу на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань. За деякими з них навіть закріплено автомобілі. Щодо зарплати, то у штатних радників Президента вона може сягати 1500 доларів на місяць. А реальний місячний дохід штатного радника прем’єра ще більший – він може перевищувати 10 тисяч гривень.

Загалом видатки на обслуговування діяльності СП, ВРУ та КМУ щороку зростають у середньому мінімум на 10-20%, що випереджає темпи росту інф?ляції. Такою є оцінка, яку свого часу зробив Комітет виборців України. Зокрема в бюджеті на 2008 рік медичне обслуговування депутатів і вищих керівників “подорожчало” на 33% порівняно з 2007-м (із 77 млн. 408 тис. грн. до 115 млн. 539 тис. грн.). За деякими підрахунками, на санаторії для вищих посадовців виділяють більше коштів, аніж на сільську медицину. Ще на початку цього року експерти КВУ прогнозували, що скорочення надлишкових пільг і невмотивованих витрат парламенту, СП, Кабінету Міністрів дозволить зберегти в державному бюджеті близько 600 млн. гривень щорічно.

Однак досі про будь-які сер?йозні скорочення видатків навіть не йшлося. Політики мають право на помічників, радників, водіїв, секретарів, які, своєю чергою, мають право на кабінет, зарплату, відпустку, надбавку, премію, страхування життя тощо. У деяких органах державного управління щомісячні премії становлять 700% окладу.

Ще одна цифра – в Державному бюджеті на 2008 рік на боротьбу з туберкульозом і СНІД виділено в 95 разів менше коштів, аніж на лікування народних депутатів – і нинішніх, і колишніх. Це при тому, що вже кілька років поспіль обидва ці захворювання оголошено в державі епідеміями. До речі, про здоров’я народних обранців влада, схоже, дбає “денно й нощно”: на їхнє оздоровлення передбачено приблизно 35 тис. грн. кожному(!). Для всього депутатського корпусу ця сума становить 15 млн. грн.

Загалом Верховна Рада – не надто дешеве задоволення. І хоча перед дочасними виборами політики змагалися в забігу на довгу дистанцію під гаслом “хто скасує більше пільг”, насправді витрати на нардепів лише зросли. Причому суттєво. Скажімо, на утримання автобази цього року витратили 35,5 млн. грн. 2007-го ця сума становила 28,64 млн. грн., 2006-го – 20 млн. грн. При цьому на придбання нових автомобілів передбачено приблизно 10 млн. грн. Додайте зарплати, надбавки, квартири – і образ “бідного обранця” сформується повністю.

Отож виникає запитання: чи готова "українська" еліта паралельно з обмеженням зростання зарплат, пенсій тощо обмежити власні апетити? Чи й надалі дратуватиме голодний народ тисячодоларовим вбранням, мільйонними годинниками й елітними автомобілями?

Ірина Гамрищак