Олександр Хмелевський зауважив, що цей закон Верховна Рада ухвалила ще 15 лютого 2022 р., а 21 лютого 2022 р. відправила його на підпис до Президента. Зеленський більше чотирьох років не підписував цей закон, аж тут раптом надумав. Згідно з чинним законодавством, Президент зобов'язаний або протягом 30 днів підписати закон, або повернути його зі своїми зауваженнями до Верховної Ради. Проте Зеленський не зробив ні того, ні іншого. Закон, який був підписаний аж через 4 роки після його ухвалення не є чинним. Його треба розглядати по-новому у Верховній Раді за повною процедурою. Виникає питання, чому після стількох років Зеленський раптово згадав про закон та підписав його? Очевидно, – для боротьби з політичними опонентами. За цим законом, будь-кого, хто виступає проти чинної влади, можна звинуватити в антисемітизмі та відправити за грати.

Ще один дуже слушний коментар Любомира Гайдамаки (виділення в тексті мої):

"Чому ми раптом вирішили, що одна група потребує окремого захисту, а інші можуть обійтися «загальною нормою»? І головне питання, яке звучить ще неприємніше, але його не уникнути. Від кого Зеленський хоче захищати своїх одноплемінників? Серйозно, від кого? Від українців, серед яких рівень антисемітизму один з найнижчих у Європі? Від армії, де поруч воюють люди різних національностей і давно вже не міряються походженням? Чи, може, від якоїсь міфічної загрози, яку треба спочатку створити в головах, а потім героїчно з нею боротися? Бо поки що виглядає так, що ми не вирішуємо реальну проблему, а формуємо нову точку напруги там, де її майже не було. І тут починається найнебезпечніше.

Коли держава починає виділяти окремі групи в «особливий статус», навіть під правильними гаслами, вона автоматично створює відчуття несправедливості в інших, і саме це, а не відсутність законів, дуже швидко може породити те, з чим начебто борються. Парадокс, але саме такі ініціативи часто і стають тригером для реальної ненависті. 

І поки нам розповідають про антисемітизм, у нас немає окремого закону про українофобію, хоча українців реально катують і вбивають за їхню ідентичність прямо зараз, і це не теорія, це щоденна реальність війни. Немає відповідальності за заперечення Голодомору, який для нас є питанням історичної пам’яті і виживання, і при цьому країна, яку так активно захищають окремими законами, досі не визнала цей геноцид. І от на цьому контрасті вся ця історія виглядає, м’яко кажучи, дивно.

Я не бачу проблеми в тому, щоб захищати будь-яку людину від ненависті. Але я бачу проблему, коли замість рівних правил для всіх нам починають продавати вибіркову справедливість під правильними словами".