Головною конкурентною перевагою України є здатність до самомотивації, інноваційності та адаптивності – Андрій Длігач

"Раніше ми багато говорили про дефіцит кадрів, пов’язаний з мобілізацією та міграцією. Зараз цей дефіцит частково зменшується не тому, що людей стало більше, а тому, що бізнес фізично не може підтримувати попередні обсяги діяльності. Через руйнування виробничих потужностей, складів, логістики підприємства просто скорочують операції", – каже в інтерв'ю виданню Sestry економіст Андрій Длігач.

Він також говорить про нову хвилю перенесення українського бізнесу за кордон. І це вже не просто вихід компаній на зовнішні ринки. 

"Зріс запит на релокацію, купівлю активів за межами України, побудову моделей, за яких експортна виручка не повертається в Україну. І проблема в тому, що йдеться вже не просто про вихід на зовнішні ринки чи міжнародну експансію. Бізнес дедалі частіше дивиться саме в бік перенесення активності за межі країни. За нашими оцінками, через цей процес Україна вже втратила ще кілька відсотків ВВП.

Замість економічного відновлення та нової хвилі інвестицій ми бачимо суттєве відставання від тих показників, які могли б мати. І я думаю, що наприкінці року ситуація може виявитися гіршою, ніж зараз прогнозують Національний банк, Міністерство економіки та сам бізнес", – каже Длігач.

Економіст виділяє три хвилі релокації українського бізнесу. Перша була на початку великої війни, коли воєнний шок призвів до масового виїзду підприємців, відтоку капіталу та перенесення інвестицій з України за кордон – як українськими, так і міжнародними інвесторами. Втрати у той період становили близько 20% ВВП. І значна частина цього процесу вже незворотна.

Бізнес, який інвестував за кордоном, встиг там адаптуватися. Там уже живуть сім’ї власників, з’явилися бізнес-партнери, зв’язки, нові ринки. За кілька років ці компанії навчилися працювати в іншому середовищі, тому значна частина з них уже не повернеться повністю в Україну.

Був короткий період, коли бізнес почав активніше інвестувати всередині країни. Підприємці не можуть безкінечно сидіти й чекати, тому почали запускати нові виробництва, бізнес-моделі, бренди. Ми бачили позитивні сигнали – зростання внутрішніх інвестицій і покращення настроїв бізнесу. Але потім настало плато. Невизначена військова й політична ситуація, корупційні скандали, повернення тиску правоохоронних органів – усе це знову посилило песимізм. Бізнес фактично завмер.

Наступний важкий етап почався тоді, коли бізнес одночасно зіткнувся з кількома проблемами. Виросла собівартість, загострився дефіцит кадрів, виникли серйозні труднощі з логістикою. Для багатьох компаній це стало критичним, тому що фінансова подушка за попередні роки вже була вичерпана. І тоді перед бізнесом фактично залишилося два варіанти: або максимально скорочувати діяльність в Україні й оптимізувати її до мінімуму, або шукати способи поступово переносити капітал і діяльність за кордон.

На питання, чи може держава зупинити цей процес, Длігач відповів:

"Для цього бізнес має повірити, що його збитки хоча б частково компенсують і що буде ресурс для відновлення діяльності. Міністерство економіки шукає такі рішення, але можливості держави обмежені. І проблема ще й у тому, що готовність до нестандартних, проривних рішень дуже низька.

Бізнес це бачить. Підприємцю не обов’язково розуміти всі нюанси державного управління – він просто бачить власну математику. За нашими попередніми оцінками, прямі втрати бізнесу від знищення активів і матеріальних запасів уже становлять близько 200 мільярдів гривень. І ми очікуємо, що протягом наступних місяців ці втрати можуть суттєво зрости".

А якщо війна триватиме ще п’ять років?

Проект державного бюджету вже враховує можливість того, що війна триватиме протягом усього наступного року.

Дуже критичною залишається проблема бронювання працівників, вважає Длігач:

"За відсутності зрозумілих правил у бізнесу залишається кілька сценаріїв: скорочувати діяльність, централізувати її або шукати неформальні способи вирішення проблем. У підсумку ми одночасно отримуємо зменшення економічної активності й зростання корупційних ризиків".

Також він вважає, що держава має перестати виходити з логіки, що будь-яку нову потребу можна закрити простим підвищенням податків.

Економіка скорочується, а потреби на фінансування війни зростають. Це означає, що стара модель вже не працює: неможливо нескінченно збільшувати податкове навантаження на економіку, яка сама стає меншою.

"Люди втомлені, живуть у постійній невизначеності й не розуміють, яким буде їхнє майбутнє. Держава майже не пояснює, де через рік чи два буде робота, які професії будуть затребувані, чи варто переїжджати в інший регіон, чи потрібно вже зараз перенавчатися. Людина не розуміє: чекати, поки робота з’явиться поруч, їхати туди, де вона вже є, чи вкладати час у нову освіту. Це питання не лише економіки. Коли немає зрозумілого бачення майбутнього, виникає недовіра – до держави, до інших людей, до власних перспектив", – каже Длігач.

Стару економіку відбудувати вже не вийде, довоєнні моделі після війни не працюватимуть

"Передусім йдеться про металургію, хімічну промисловість, видобуток вугілля та частину пов’язаних із ними галузей. Але це не означає, що ці сектори мають зникнути. Їх можна перебудувати на новій основі. Наприклад, металургія має майбутнє через зростання попиту в Європі на «зелену» сталь. Хімічна промисловість, яка раніше значною мірою базувалася на дешевому газі, може отримати новий шанс через розвиток власного видобутку газу та інших ресурсів.

Енергетика сильно зруйнована, але атомна генерація зберігається, і її потрібно розвивати. Відновлювана енергетика зараз страждає через обстріли, але в неї також великий потенціал. Окремий напрям – енергоефективність, енергозбереження, системи накопичення енергії та нові бізнес-моделі в енергетиці. Тому я б не сказав, що є сектори, які назавжди залишають Україну. Швидше є старі моделі, які більше не працюватимуть.

Але після завершення бойових дій ми знову отримаємо частину логістичних переваг – близькість до Європи, доступ до моря, розташування на маршрутах Північ – Південь і Схід – Захід. Україна може будувати свою економічну логіку як велике перехрестя", – каже Длігач.

Але головна конкурентна перевага України, на думку економіста, – це здатність до самомотивації, інноваційності та адаптивності

"Україна має навчитися правильно «упаковувати» власний досвід і перетворювати його на продукт. І на рівні держави, і на рівні бізнесів, громадських та соціальних проєктів. Ми повинні вміти перетворювати накопичений досвід на рішення, які будуть корисні іншим країнам. Це одна з тем, над якою потрібно працювати вже зараз", – зауважив економіст.