Майстерність Симона Петра у фехтуванні згадується в Добрій Новині: "Тоді Симон Петро, який мав меч при собі, добув його і, вдаривши слугу первосвященника, відтяв у нього праве вухо".

Дуже мало людей у світі усвідомлюють, який рівень майстерності потрібен задля цього. Згадаймо обставини. Це відбувалось при світлі зірок, місяця та смолоскипів. Тобто освітлення було, за сучасними мірками, дуже поганим. Це було у відверто стресовій ситуації. Тобто, юрба народу прийшла брати під варту  перед стратою найкращого приятеля Симона-Петра. Ну, і слуга первосвященника рухався, а не стояв на місці.

Аби усвідомити потрібний задля цього рівень майстерності, це можна порівняти, наприклад, із настільним тенісом. Мало людей в сучасному світі хоч якось володіє мечем, але досить багато людей грало в теніс. Так ось, це такий рівень майстерності, який потрібен для того, аби повісити "соплю" на край столу, довільно, а не випадково, коли тебе атакує майстер спорту. Тобто, в Симона-Петра був рівень майстерності,  вищий за рівень майстерності сучасного олімпійського чемпіона з фехтування на шаблях. Удар мечем був настільки точний, що голова, шия та надпліччя – все це залишилось цілим та неушкодженим, відтято було лише вухо. На що слід звернути увагу ще – такий рівень майстерності слід постійно підтримувати регулярними тренуваннями, бо за кілька місяців без тренувань він суттєво знижується.

За такого рівня майстерності у володінні мечем Петро був здатний сам-один знешкодити всю юрбу, нанісши кожному з них одну легку, але болючу рану. Знешкодити за кілька хвилин. І, до речі, мова про якесь хвилювання тут не йде, адже такий рівень майстерності потребує майже абсолютного самоконтролю. Абсолютний самоконтроль (це те ж саме, що й абсолютна хоробрість, і теж саме, що й абсолютна цілісність особистості) за наявності дуже сильної волі, розвиненого розуму та повній чесності, зветься вірою.

Тобто, з високою ймовірністю можна казати, що Симон Петро був найкращим фехтувальником імперії. Але, він був лише другим з фехтування у братстві апостолів та Ісуса з Назарету. Стійкішою вірою володіли двоє людей – сам Ісус та Іван Воанегрес. І майстерність у володінні мечем в Ісуса була вища.

Але чому саме фехтування було обране як спосіб тренування віри? Почнімо здалеку. Тоді ще настільний теніс та сучасний бадмінтон були відсутні. А такими, як вони є зараз, їх створили високі технології виготовлення ракеток і потужний олімпійський рух.  Так, так, саме фехтування  на  добре збалансованих мечах (а нічим іншим така точність удару, як в описаній вище події, просто недосяжна) було засобом тренування віри. Про його ефективність можна сказати, що фехтування на гострих, небезпечних клинках, по-перше, має сильні цілющі властивості. А, по-друге, дуже сильно сприяє успішності людей. Тож, фехтування як спосіб тренування віри було обране тому, що воно є найбільш ефективним способом з доступних у ті часи.

Постійно носити з одягом  можливо лише досить легкий меч. А рубати вуха в людини, яка рухається, можливо лише достатньо довгим мечем. Отже, цілком правильно звати цю зброю шпагою. Так ось, найбільший контроль удару дає саме шпага (цивільна або бойова).

До речі, є думка, ніби меч є символом війни. Мені здається, що вона хибна, бо ж символами війни є зовсім інші речі! Так, найрозповсюдженішою зброєю і найпопулярнішим символом війни є спис. Розряджена рушниця або автомат з багнетом є коротким списом – сулицею. Іншим символом війни є булава (так, гетьманська), або пернач (полковницький). Ще одним символом війни є людський череп. Спис та булава були розповсюджені тому, що за рівнем «смертоносна дієвість/зусилля, докладені до їх опанування», вони значно перевищують меч. За цим показником шабля також перевищує меч. Також хороший меч у кілька десятків разів дорожчий, аніж спис або булава аналогічної якості. А опанування меча потребує дуже багато зусиль!

Зате добре володіння мечем дає багато зовсім інших корисних речей! Так, вправи з гострою клинковою зброєю призводять до швидкого зцілення людини. Також це добре тренує хоробрість людини. Також, добре відомо, що, задля набуття успішності у справах,  по-перше, потрібне опанування дестрези, приципів тактики меча; по-друге, потрібне набуття віри (тобто, абсолютної хоробрості, абсолютної цілісності особистості  за наявності дуже сильної волі, розвиненого розуму та повної чесності). Тому-то питанню набуття  віри й надавалось стільки ваги раніше! Тож, насправді меч є символом самовдосконалення, розділення та ієрархії. Або, якщо коротко, то меч є символом духу змагальності.

Але навіщо змагальність, змагальність з іншими людьми, підкреслюю, взагалі потрібна людині? Змагальність потрібна тому, що порівняння, зіставлення себе з іншими є загальновизнаним критерієм самооцінки. А саме змагання з іншими людьми є частим порівнянням з іншими у дуже великій кількості.  Тобто участь в хорошому змаганні з іншими дозволяє провести точну самооцінку! Або це ще можна назвати кроком на шляху пізнання себе. Натомість зі змагання із самим собою дуже легко вийти переможцем. Задля цього потрібне лише саме просування вперед, неважливо з якою швидкістю. Тож змагання з самим собою не дозволяє правильно оцінити себе. Також участь в змаганні з іншими включає у людині ранговий інстинкт. Тобто участь у дружніх  змаганнях з іншими дуже дієво спонукає людину самовдосконалюватись.

Так ось, акінак потребує для свого виготовлення металу високої якості. І, відповідно, він може бути розповсюдженим лише серед людей, які вміють виготовляти метал потрібної якості. Акінак забезпечує, робить можливим, по-перше, високу точність удару. По-друге, забезпечує високу швидкість удару. І, по-третє, забезпечує швидку зміну напряму удару. А сила його удару дорівнює силі удару пістолетної кулі. Тобто для фехтування акінаком потрібні дуже високі розумові здібності в поєднанні з дуже високими фізичними здібностями.

А також отаке фехтування потребує дуже високого рівня хоробрості. І, завдяки Добрій Новині, оці вміння, вміння фехтувати, розповсюдились по всій Європі. Розповсюдились серед великої кількості людей! Тобто дуже велика кількість людей взялась за найдієвіші тренування своїх розумових, фізичних та морально-вольових якостей.  А для створення нової, кращої цивілізації, потрібна досить велика кількість людей, якісно кращих за попередніх.  Якісно кращих за людей, які створили попередню, античну, цивілізацію. І, в такий спосіб, отакі, якісно кращі люди, самі себе створювали. В історії людства відомі три випадки, коли самовдосконалення людей за допомогою меча було підтримане володарем країни (або кількох близьких країн). Тоді воно ставало масовим, і дуже-дуже сильно та дуже-дуже добре впивало на історію нашого світу. Але я докладно про це розповім у моїй наступній статті «Візьми свій меч та йди за мною!».

Цікаво, що саме такий спосіб фехтування потребує скоординованих дій всього тіла, від стоп до пальців рук, та швидких тактико-технічних розрахунків. Потребує гармонійних, врівноважених та дуже активних дій всієї людської особистості. А хто на це не здатен, той програє. Життя.  Це і забезпечило, в підсумку, стрімкий розвиток всієї сучасної людської цивілізації. Тож у тому, що  Симон Петро був у свій час таким вправним фехтувальником, був дуже великий сенс!

До речі, Еspada schiavona, або меч-слов’янка, або  далмацька шпага.  Венеційці досить добре були знайомі зі слов’янками (хорватками) доби Відродження. Тому найдосконаліший, найкрасивіший, з найбільш хижим виглядом тип мечів для війни, можливостями яких здатні були користуватися лише майстри фехтування, вони назвали мечами-слов’янками.

Image

Кадр з фільму "Капітан Алатрісте" (2006, Іспанія)