Portrait de Олена Каганець
Олена Каганець

«Дикий Сад» – городище стародавніх кімерійців, величніше за Трою

Світ:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
3 - Схоже, що реально працює.

У середмісті Миколаєва, на високому березі, там, де зливаються води Південного Бугу та Інгулу, є унікальне місце – городище стародавніх кімерійців. Це поселення - «Дикий Сад» - існувало з середини XIII і до початку Х сторіччя до Різдва Христового.

Воно було «свідком» розквіту Нового царства в Єгипті, підйому і занепаду Мікенської цивілізації у Греції і загибелі Трої, пише Укрінформ.

Про кімерійців відомо, що вони були індоєвропейцями і належали до північно-іранської мовної групи, але їхня історія сповнена таємниць, зокрема й тому, що про їхні поселення відомо небагато. Сьогодні наша розповідь у рубриці у «Точка на карті» присвячена саме цьому городищу.

Поселення «Дикий Сад» - єдиний у степовій частині нашої країни археологічний пам’ятник високорозвинутої культури епохи пізньої бронзи, який до того ж був містом-портом ще у часи єгипетських фараонів. Перші розкопки тут почав іще в 1927 році видатний український археолог та історик Феодосій Камінський. Він «відкопав» у цьому місці великий старовинний бронзовий казан. Тоді продовжити пошуки завадив арешт історика органами НКВС. Відновити розкопки вдалося тільки у 1991 році і вони тривають дотепер.

Це поселення виникло на зламі білоозерської і кімерійської культур, з точки зору академічної науки його населення можна вважати протокімерійцями. За словами багаторічного керівника розкопок, археолога-ентузіаста, старшого викладача Миколаївського Національного університету ім. Сухомлинського Кирила Горбенка, мешканці «Дикого Саду» займалися землеробством, скотарством і рибальством. А ще у них були сильно розвинуті ремесла, такі як металообробка, ткацтво, гончарство, а також обробка каміння і кісток.

«За однією з гіпотез, перші мешканці цього поселення прийшли сюди з прикарпатського регіону. Як мінімум, між «Диким Садом» і Прикарпаттям існували сталі торговельні зв’язки, бо сировину для бронзових виробів привозили саме звідти, про що свідчать дані хімічних аналізів. Цей напрям діяльності був одним з основних для місцевих майстрів. Вони забезпечували бронзовими сокирами, ножами та браслетами всю територію Північного Причорномор'я.

Кілька років тому, на городищі було знайдено своєрідний скарб - кілька бронзових сокир та інших виробів з цього сплаву. Їх загальна вага трохи перевищувала 3 кг. Та на той час їх цінність була такою значною, що з нею навіть не співставні нинішні 3 кг золота. Для них це вартувало стільки, скільки для нас 3 млрд доларів», - із захопленням розповідає Кирило Горбенко.

Та справжня цінність і унікальність цього скарбу в іншому - це єдина подібна знахідка того часу, яка прив’язана до даного конкретного поселення. Також це ще одне підтвердження того, що «Дикий Сад» був потужним тогочасним ремісничим центром.

Це городище умовно поділялося на кілька «мікрорайонів». На самому березі річки була цитадель. З тилу її захищав дуже крутий береговий схил, із двох боків йшли глибокі балки, а між ними був викопаний рів глибиною 3 і завширшки 5 метрів. Цитадель – найстаріша частина поселення, тут мешкала переважно еліта.

«У «Дикому Саду» належність до верхнього прошарку суспільства не передавалась у спадщину. Щоб до нього увійти, потрібно було мати власні здібності. Насамперед, ішлося про володіння ремеслами, тобто місцеву еліту формували ремісники найвищої кваліфікації. Так, у цитаделі археологи знайшли будиночки гончаря і м’ясника», - розповідає Горбенко.

З часом навкруги цитаделі виросло передмістя. Ззовні воно також було захищено ровом. Тут жив «середній клас», хоча там були будинки і представників елітних верств, зокрема помешкання майстра, який відливав бронзові вироби. А за зовнішнім ровом розташовувався посад – найбільш пізня частина поселення. Ця околиця була заселена простими людьми.

Фортифікаційні споруди «Дикого Саду» призначалися не тільки для захисту від зовнішнього ворога, вони також захищали спокій еліти від своїх бідніших співгромадян. До речі, на той час тут ще не існувало держави в повному розумінні цього слова, але її зачатки вже були. Скажімо, влада належала вождю, якого вибирали з представників тієї ж еліти.

Це городище проіснувало приблизно 300 років, далі життя у ньому згасає. «Чому зникло це поселення? Бо люди перейшли до кочового способу життя, в основному, через кліматичні зміни. Повітря тут стало більш сухим, і, як наслідок, у Північному Причорномор'ї лісостепова зона стає степом. Відтак, землеробство вже не могло прогодувати місцевих мешканців. Саме перехід до кочівництва і вважається моментом виникнення кімерійців. Хоча, зрозуміло, що у часі цей процес розтягся, як мінімум, на сотню років. І, до речі, саме в цей період на даній території відбувся технологічний злам: перехід від бронзи до заліза», - запевняє археолог.

Поселення «Дикий Сад» зробило свій внесок і в формування кімерійців як народу, а він був першим відомим нам із тих, які жили на теренах України. Найбільш ранні письмові згадки про кімерійців належать Гомеру, він у своєї «Одіссеї» писав: «Там країна і місто мужів кімерійських…». Також про кімерійців йдеться у Біблії, і в ассирійських хроніках.

 

Всього на території цього городища було знайдено понад 80 бронзових предметів, а виробів із кістки і каменю - сотні. Але щороку з’являються нові цікаві знахідки. Не став винятком і нинішній сезон.

Цьогоріч безпосередньо на території городища було відкопано кілька нових приміщень і ритуальних ям, у яких знайдені унікальні для цього поселення предмети. «Зокрема, ми знайшли кремнієвий серп. Такого каменя як сірий кремінь на навколишніх землях немає: отож є припущення, що його привезли або з Криму, або з Карпат. Ще одна цікава знахідка – псалія – елемент кінської збруї, зроблений із рогів оленя або сайги. Він більш витончений, ніж ті, що ми вже знаходили. У числі знахідок і пряслице – керамічний веретенний блок. Його форма трохи відрізняється від аналогічних виробів, знайдених тут раніше. Це вказує на розвиток тут ткацтва. Також пощастило найти астрагал – це частина кістки тварини, з якою вже попрацювала людина, зробила щось на кшталт амулета. Схожі кістки наші пращури використовували і для гри. Так, торік ми знайшли 36 астрагалів, вмонтованих у стіну. Це набір гральних кісток, які мешканець городища тримав у своїй схованці», - розповідає Горбенко.

Він також зазначає, що важливі не лише самі ці предмети, а й місце, де їх знайдено. Адже це дає можливість значно покращити нашу уяву про різні боки життя людей на цьому поселенні. Так, наприклад, знайдена чимала кількість кам’яних якорів-відвісів певної форми. Вони свідчать про розвиток рибальства, зокрема, про використання сіток для ловлі величезних сомів, довжина яких тут подекуди сягала 6 метрів. Схожі якорі служили і відтяжками на ткацьких станках.

«Всі ці знахідки дають змогу зробити кілька висновків. По-перше, мешканці «Дикого Саду» мали розвинуті торгівельні контакти і високий рівень ремісничого виробництва, причому, з глибокою спеціалізацією, кожен займався певним видом діяльності. По-друге, масштабне рибальство свідчить про нестачу м’ясної їжі, попри наявність стад великої та дрібної рогатої худоби. Крім того, знахідки керамічних цідилків свідчать, що вони вміли переробляти молоко на сир», - каже Горбенко.

Розвиток ремесел сприяв розширенню торгівлі. «Як відомо, у ті часи торговельні шляхи йшли переважно уздовж річок. І, до речі, такий шлях по Південному Бугу з'явився набагато раніше ніж по Дніпру (останній був опанований вже у часи вікінгів). Про це свідчать і спорідненість географічних назв. Зокрема, Західний Буг і Південний Буг. І за однією з версій саме слово Буг прийшло з німецької: від «баух» - гілка, шлях. Швидше за все, цю назву принесли готи, які саме цією дорогою потрапили до Північного Причорномор'я. І хоч вони прийшли набагато пізніше, та сам шлях був відомий з часів бронзового віку.

«Дикий Сад» мав торговельні контакти і з Малою Азією. До речі, добре відому нам античну державу Ольвія, яка виникла практично через пів тисячоліття після існування «Дикого Саду», заснували саме малоазійські греки. Тобто, в їхній генетичній пам’яті залишалася інформація про те, що, рухаючись морем на північ можна потрапити у благодатний край. Цікаво й те, що найпівнічніша точка ольвійської держави - буквально поряд, на відстані кілька сотень метрів від «Дикого Саду», - ділиться своїми напрацюваннями керівник розкопок.

Також у цьому році на протилежному від городища березі річки Інгул археологи знайшли північний форпост «Дикого Саду».

Це нове поселення, площа якого наразі невідома, бо вдалося дослідити лише дуже маленьку його частину. Та вже зараз можна звернути увагу на деякі аспекти цього відкриття. «Ми вже казали, що вироби з бронзи були одним із провідних економічних напрямів мешканців «Дикого саду». При цьому, бронзу провозили з прикарпатського регіону. А це, як відомо, досить далеко, і, зрозуміло, що тамтешні люди шукали сировину ближче. А якраз рухаючись вверх по Інгулу, можна потрапити у район Кривого Рогу, де були поклади руди. До речі, саме на цьому північному поселенні ми знайшли кельт (бронзову сокиру), який дещо відрізняється від попередніх знахідок. Він трохи менших розмірів і наче недолитий (відсутня частина конструкції). Це може свідчити про те, що місцевим майстрам вже не вистачає бронзи і вони починають економити сировину», - висуває гіпотезу Горбенко.

Унікальність описаного нами городища полягає в тому, що тут є не лише наукова частина, а й так звана туристично-музейна. За ці роки тут перебувало багато іноземців: китайці, італійці, американці, німці, іспанці та інші. Всі вони були вражені як наявністю у Миколаєві такого об’єкта, так і бездіяльністю влади щодо нього. Бо якби ми жили десь у Європі, то тут уже давно було б створено музейний комплекс, який не мав би відбою від туристів. Щось на кшталт Палацу крітських царів у Греції, Стоунхенджу в Англії, Трої або Міри Лікійської в Туреччині.

Наразі ж маємо, що маємо. Розмови про те, щоб на місці пам’ятника археології „Дикий сад” створити справжній музей під відкритим небом, точаться вже понад 10 років. Свого часу нині вже покійний археолог, скіфолог, один із дослідників «Дикого Саду» Юрій Гребенніков писав: «Якщо ми зробимо музей і відновимо це стародавнє місто хоча б наполовину, то отримаємо унікальний комплекс, рівного якому не буде не тільки в Україні, але і в багатьох інших країнах Європи. Вже сьогодні зрозуміло, що наше городище «крутіше» Трої, про яку свого часу розтрубили на весь світ».

Чи збудеться ця мрія, залежить, значною мірою, від місцевої влади та депутатського корпусу, в чиїх руках фінансування цієї пам’ятки. Наразі вона потребує відповідного статусу.

«Створення музею «Дикий сад» записано у програму охорони культурної спадщини міста Миколаєва. Розроблено і його статут. Але потрібні кошти, щоб створити саму комунальну установу. Щоби був директор, бухгалтер, охорона і так далі», - говорить начальник відділу охорони культурної спадщини міськвиконкому Ірина Бондаренко.

Варто зазначити, що останні три роки депутати міської ради виділяли з бюджету певні кошти на облаштування пам’ятки. І сьогодні там уже хоч є на що подивитися. Городище прибране від сміття, обгороджене, належним чином законсервовані розкопи. Місцевий активіст, радник міського голови Денис Барашковський ініціював на конкурс громадського бюджету Миколаєва на 2020 рік проект під назвою Городище "Дикий сад": погляд крізь тисячоліття». Він став переможцем, завдяки голосуванню миколаївців. Наразі йдеться про 299 тисяч гривень, але їх можна буде витратити лише на облагородження навколишньої території, яка перебуває за межами розкопок.

«Без комунальної установи ми на самому городищі робити нічого не можемо, це буде незаконно. Що ж до території навкруг, то сподіваюся, що завдяки громадському бюджету там буде викладена плитка, встановлені щити з текстовою та фотоінформацією, є плани щодо виготовлення лапідарію, установки вебкамер. Бо поки нема комунустанови, питання охорони цього об’єкту залишається не вирішеним», - констатує Горбенко.

За його словами, останнім часом депутати та представники міської влади виявляють більше розуміння щодо необхідності створення тут музею, але, при цьому в багатьох виникає питання: як, мовляв, будете заробляти? «Це свідчить про рівень нашої культури. Адже в усьому світі подібні об’єкти фінансуються за рахунок кількох складових: бюджету, грантів, спонсорів і лише частково за власні кошти, які заробляють на екскурсіях. При цьому, багато хто досі не розуміє, що маючи такі туристичні об’єкти, місто може заробляти на туристах у суміжних галузях – починаючи від торгівлі та транспорту і закінчуючи готельним бізнесом. Скажімо, навіть білоруси вже відновлюють поселення пізнього бронзового віку на площі 1,8 га. Не кажучи вже про Румунію та Молдову, які багато коштів спрямовують саме на об’єкти, що приваблюють туристів», - бідкається мій співрозмовник.

За його словами, зараз городище «Дикий сад» у тій ситуації, коли треба вирішувати: або тут створюється музейний заклад, або все розкопане тут за багато років потрібно зрівняти з землею і забути про нього. Адже в нинішньому стані воно довго не може перебувати. Все викопане тут зберігається або у краєзнавчому музеї, або в запасниках, бо місця для нього нема.

«В ідеалі можна все це накрити куполами, як мінімум, встановити навіси. А ще виконати реконструкцію житла бронзового століття, відтворити побут і начиння. Можна поряд збудувати будиночки косторіза, гончаря, бронзоливарника, ткалі і таке інше. І розмістити в них копії знайдених тут предметів, які демонструють побут жителів цього городища, щоб можна було зайти всередину і все побачити. Це не потребує аж надто великих коштів. Тим більше, що коли робота почнеться, то можна буде претендувати на гранти і допомогу міжнародних організацій», - ділиться своїм баченням Кирило. І додає, що все це неможливо без першого кроку - створення комунальної установи.

Алла Мірошниченко, Миколаїв

Фото автора, Кирила Горбенка, Валентина Панковського

Наші інтереси: 

Городище стародавніх кімерійців величніше за Трою.

Підписуюсь на новини

Commentaires

Portrait de Зірка Вітошинська

Дякую, Олено !
Запам'яталося мені особливо :

«У «Дикому Саду» належність до верхнього прошарку суспільства НЕ ПЕРЕДАВАЛАСЬ У СПАДЩИНУ. Щоб до нього увійти, потрібно було МАТИ власні ЗДІБНОСТІ".

(...) влада належала ВОЖДЮ, якого ВИБИРАЛИ З ПРЕДСТАВНИКІВ ТІЄЇ Ж ЕЛІТИ".

і : "добре відому нам античну державу ОЛЬВІЯ, яка виникла практично через пів тисячоліття ПІСЛЯ існування «ДИКОГО САДУ», заснували саме малоазійські греки. Тобто, в їхній ГЕНЕТИЧНІЙ ПАМ’ЯТІ залишалася інформація про те, що, рухаючись морем на північ можна потрапити у БЛАГОДАТНИЙ КРАЙ".

Ці поняття (які виділила ВЕЛИКИМИ БУКВАМИ) нагадують арійський світогляд :

- озброюйся (опановуй вищі знання),
- еліта - це вчена й "озброєна" спільнота вмільців,
- еліта вибирає керівника зі своїх "озброєних" знаннями умільців,
- генетична пам'ять - притаманна нашим предкам...

Все це ще раз підтверджує тяглість українства крізь віки !

Чи не так ?

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !

Portrait de Арсен Дубовик

Так, Зірко!
Хід розвитку: трипільці - троянці - кімерійці?
Чи трипільці - трансформувалися одночасно у троянців і кімерійців?

Цікаво знайти місце: "про кімерійців йдеться у Біблії".

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)