Вистачить згадати «Листи з степової України» і «Ех, Кубань хліборобная», за ці щирі і правдиві описи її большевицький режим називали «куркульською письменницею», «буржиазною націоналісткою» тощо. В кінці її твори було заборонені в СССР і вважалися за антисовєтські. А це прямо жива легенда... Якби в інших народів була така письменниця, з неї зробили би національну героїню: писали б монографії, знімали кіно- та телефільми, вручали державні нагороди...

Докія народилася 10 березня 1904 р. в с. Жашків Київської області, померла 12 квітня 1996 р. в Нью-Йорку, її поховано на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі. Письменниця літературну діяльність почала в Україні в середині 20-х років і її літературна спадщина становить понад 30 томів. Варто пригадати, що у 1924 році вийшов друком її перший нарис «У степу». Якийсь час Докія Гуменна належала до літературного об’єднання «Плуг». Її репортажі «Стрілка коливається» (1930 р.) та «Ех, Кубань, ти Кубань хліборобная» (1931 р.), повість «Кампанія» звернули на себе увагу партійних наглядачів і вона змушена була замовкнути аж до початку Другої Світової війни.

Під час війни письменниця залишилася в Києві. Тут вона налагоджує стосунки з членами Спілки українських письменників. У 1941 році на сторінках додатку до літературного тижневика «Українське слово», що виходив під редакцією Олени Теліги, вона опублікувала новелу «Пахощі польових квітів». Коли спілка протиставилася методам гітлєрівської окипації подружжя Теліг, Ірлявського, Рогача гестапо розстріляли в Бабиному Яру під Києвом. Дивним чудом Докії Гуменній вдалося цей важкий перід пережити. Вона переїхала до Львова, звідси до Австрії, дісталася до Зальцбургу, де видала книгу новел «Куркульська вілія» (1946 р.), а пізніше з’явився її головний чотиритомний твір-епопея «Діти чумацького шляху» (Мюнхен-Нью-Йорк – 1948- 1951 рр.) Після війни Докія емігрувала до США, де розгорнула свою активну літератирну роботу. Авторка вудала понад 20 прозових книг, що ставить її ім’я серед найплідніших українських письменників у еміграції.

Письменниця цікавилась історією та археологією України, давнім мистецтвом, шукаючи там генези духовного життя предків, прагнучи, за її словами, наблизити давні епохи до сучасності та намагалася уактивнити життя української діаспори. На запрошення Союзу Українок Канади Докія в 1960 прибула до Альберти, щоб підготовити книгу до 70-річчя поселення українців до цієї провінції. Зв’язку з тим письменниця відвідала столицею Альберти Едмонтом та цілий ряд місцевостей цієї провінції та перепровадила надзвичайно вникливі й цінні досліди. На підставі своїх спостережень опрацювала яскраву документальну кнугу «Вічні вогні Альберти», яка в 1961 р. стала фундаментом до переведення и цій провінції ювілейних святкувань поселення українців.

До речі, варто згадати що територія провінції Альберти є приблизно рівна тириторії України, а живе там лише біля мільйона населення. Альберту називають шпіхлєрем Канади, а при тому тут находяться джерела з покладами нафти та курортно-лікувальні джерела з яких літом і зимою видобувається гаряча вода, провінція багата в інші засоби. У книзі «Вічні вогмі Альберти» надзвичайно добре письменниця віддзеркалела з одної сторони багатство провінції, а з другої опрацьовала документально перших українських поселенців у цю частину Канади.

Читати повністю ТУТ