У цьому році виповнюється 140 років від дня народження Агатангела Кримського, визначного українського орієнталіста, письменника (псевдо А. Хванько) історика, славіста і сходознавця, дослідника фольклору, перекладача, одного з фундаторів першої української Академії наук. В наступному році минає 70-річчя від часу його загибелі в застінках НКВС - 25 січня 1942 року. Агатангел Кримський відомий як один із найвизначніших світових дослідників сходу. Він став автором численних наукових праць з історії культури арабських країн, грунтовно вивчав історію ісламу, письменство, літературу та театри Сходу.

Крім східної тематики, Агатангел Кримський знав стільки мов, що навіть в одному з листів писав: «легше буде сказати, яких мов я не знаю». Дослідники і досі розходяться в підрахунках кількості мов, якими володів поліглот. «За різними даними, знав він понад 60 мов, а дехто твердить, що знав понад 100».

Народився Кримський у місті Володимирі-Волинському у родині вчителя історії та географії Кримського Юхима Степановича, який походив з татарського роду. Мати походила з шляхетського роду з Білорусії. Не зважаючи на те, що Агатангел не був родовитим українцем, він для України зробив дуже багато і за неї був закатований. Любов до української мови, історії і літератури у нього вкорінювалася спонтанно. У дитячі роки його батьки переїхали у Звенигородку під Києвом, де він вперше зіткнувся з українством і на ціле дальше своє життя серцем, душею і розумом, на зло і добро, полюбив Укращну. Після вчився у протогімназії в Острозі (1881-1884) та Другій київській гімназії (1884-1885) вступив у Колегію Павла Галагана (1885-1889), де під впливом студентів поглибив своє зацікавлення й розвинув справжню любов до України.

У ті роки опановує він іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську та інші мови поступово опановує. Кримський познайомився з Павлом Житецьким, Михайлом Драгомановим та іншими тодішніми українськими діячами, які мали вагомий вплив на зміцнення його особистості і він вповністю поринає у вир в українське життя та науку.

У 1889-1892 рр. він навчався у Лазаревському інституті східних мов у Москві. Під керівництвом мовознавця В.Міллера, славіста Р.Брандта, знавця індоєвропейських мов П.Фортунатова в 1896 році склав магістерські іспити з арабістики у Петербурзькому університеті та зі слов’янської філології у Московському університеті. Крім того, він слухав у Московському університеті лекції із всесвітньої історії у професора В. Гер’є. Після закінчення Московського університету Кримський їздив до Сирії й Лівану, а відтак почав працювати в Лазаревському інституті, де викладав семітські мови. Провадив курс перекладу з російської мови на арабську і навпаки, вивчив Коран і читав лекції з історії арабської літератури.

З 1901 року очолив кафедру арабської лінгвістики і став професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу. У цьому періоді написав ряд наукових підручників з історії Близького Сходу. Серед них, з історії та культури арабських країн, Ірану, Туреччини та ін., семітології, історії, ісламу: «Історія мусульманства», 1904-12; «Історія арабів і арабської літератури», 1911-12; «Історія Персії та її письменства», 1923; «Історія Туреччини та її письменства», 4 тт., 1924-27); «Перський театр, звідки він узявся та як розвивався», 1925 р. Окремі історико-літературні монографії Кримського присвячені «Хамасі» Абу Таммана, Абану Ліхікі, Хафізу та П. Алемнському. У 1918 році переїхав до Києва, який дуже любив і тут став секретарем заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української Академії наук.

За словами Н. Полпнської-Василенко, тільки Кримсьий врятував від знищення Академію в найважчий період в нашій історії. С. Парамонів, пише: „Кримський заснував, випестив і довів до такої стадії, коли в Академії уже утворилися власні тверді традиції – їх уже немогла викорінити ніяка зла тодішня сила”. У Києві Кримський був творцем науки й українського сходознавства. В Академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну та правописну комісії. А з 1921 року він також був директором Інституту української наукової мови. У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви. Треба признати, що А. Кримський брав активну участь в українському національному житті кінця ХІХ і початку ХХ ст. Провадив він листування з відомими діячами української культури — О. Огоновським, Б. Грінченком, І. Франком та з багатьма іншими. А головне, він співпрацював з такими геніальними ученими, як Михайлом Грушевським, Володимиром Вернадським, Євгеном Онадським, С. Єфремовим, М. Зеробим та іншими.

Працюючи професором всесвітньої історії у Київському університеті, Кримський виховав цілу плеяду свідомих молодих науковців, при тому був він одночасно редактором «Записок Історично-філологічного відділу Української Академії наук» та головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства. Чимало дослідницьких праць вчений опублікував на тему українських письменників, особливу увагу приділяв творав „Руської Тріці”, Сковороді, Шевченкові та іншим. Вже 1910 році про вченого-орієнталіста лунала заслужена наукова популярність, як про «високоталановитого поета» і «дуже оригінального повістяра» та вникливого старанного дослідника.

Ось варто згадати його збірку поезій «Пальмове гілля», яка містить оригінальні вірші дослідника та його власні переклади арабських поезій українською мовою. На думку дослідників, збірка Кримського є унікальною пам’яткою української літератури. Дуже високо цінував вченого Іван Франко, який писав: „Кримский дослідив і науково довів, що українська мова яскраво означилась вже в XI столітті і тому (за його словами) вона заслуговує на вжиток й широку популярність”. Вчений досліджував не лише мову, але історію, літературу, фольклор, етнографію тощо. Він полемізував з Соболевським, щодо давньоросійської мови, а не української в Києві. Свої докази Кримський науково аргументував „Древньокиевский говор”, а дальше - «Українська граматика» (2 тт., 1917-08), «Нариси з історії української мови» (1922), у співавторстві з О. Шахматовим), понадто він редактор першого тому «Академічного словника» (1924). До його письменницької спадщини, крім вище згаданої збірки «Пальмове гілля» (З тт., 1901, 1908, 1922), на увагу заслуговує збірка з оповіданнями «Повістки й ескізи з українського життя», 1895 і «Бейрутські оповідання» 1906 та романом - «Андрій Лаговський» (1905, повністю опублікований в 1972), „Розвідки, статті і замітки” (1928),”Нові знадоби для життєпису С. Руданського” (1929). Кримському також належаться численні художні переклади Антари, Омара Хайяма, Сааді, Хафіза, Міхрі-Хітума, Фірдоусі та багатьох інших. У тому числі перекладав іпопуляризував в Україні твори західноєвропейських поетів.

Читати повністю ТУТ