Люди йшли по вулиці Городоцькій біля тюрми «Бригідки». Побачили її вже спаленою та зруйнованою. Стояла лише фасадна стіна висотою десь до третього поверху, а решта – суцільна руїна. Я тоді подумав, що нарешті не буде вже в центрі Львова в’язниці. Проте, коли вже у 1945-му році, улітку, я приїхав до Львова поступати до політехнічного інституту, то не повірив своїм очам: в’язниця «Бригідки» була вже повністю відбудована!

Однак, повернемось у рік 41-й. Того дня панахида відбувалася на подвір’ї тюрми, де було знайдено закопаними, як нам пізніше розповіли, 52 особи. Решта ж замордованих НКВД-истами були замуровані у підвалах в’язниці, у правому її крилі. Сліди цегляної кладки були ще свіжі. Розповідали, що після приходу німців в одному місці розбили стіну, але був настільки нестерпний сморід від розкладання трупів, що навіть неможливо було витягнути тіла, й довелось негайно замурувати у тому місці.

Після панахиди багато людей пішло оглядати камери, з ними – і я приєднався до невеликого гурту, бо там був «екскурсовод». Чоловік років 25-ти, вище середнього зросту, чорнявий, з блідим схудлим обличчям виглядав як монах і був одягнений у чорне. Йому дивом вдалося залишитися живим, тож він розповідав про все, що тут відбувалося, людям.

В камерах було вже прибрано, лише по кутках лежав ще одяг арештованих та взуття. Дехто все це роздивлявся, сподіваючись, мабуть, знайти сліди своїх рідних.

Пізніше ми зайшли у підвальне приміщення і до тюремної каплиці (за Австрії це була гарнізонна військова в’язниця). Там на підлозі ми побачили калюжі засохлої крові. Кров також була розмазана по стінах. В одному місці, коло вхідних дверей на стіні, чітко було видно сліди пальців. Вочевидь, тут один із катів витер свої руки від крові своїх жертв.

Читати повністю ТУТ