У цьому мене з плином часу все більше переконують як вчинки політиків на самій вершині влади, так і - посадовців у обласному центрі і у моєму рідному Кривому Розі. Це - моя оцінка, і я нікому її не нав’язую, а просто хочу поділитися тим, що мені болить.
Десь там, нагорі, наш Президент видає укази, турбується про все українське (від мови й вишитої сорочки і аж до своєї проукраїнської позиції на міжнародній арені та історичної правди про Голодомор як геноцид проти українського народу), дбає про надійну співпрацю у цьому відношенні зі структурами виконавчої влади, все це перетворюється на місцях у реальні справи - і Україна поступово просувається шляхом зміцнення її авторитету в світі…

„Щось не в’яжеться”, - скажете. І не помилитесь. Ви ж самі бачите, що перший абзац за своїм змістом суперечить другому (як реальне - уявному) і що аж ніяк не підноситься авторитет Української держави у світі, оскільки вона, за останніми оцінками, - серед найбільш корумпованих:(на 118-му місці із 150 країн, де 150-та - найбільш сприйнятна до корупції).
А якби наша влада в центрі справді турбувалася про те, як виглядає Україна в світі, якби її справді цікавило, що ж думає про неї і подальші шляхи розвитку незалежної держави український народ, то вона тоді вслуховувалася б не в свої обіцянки-теревені з трибун та з екранів телевізорів, а в СЛОВО НАРОДУ, в якому - основи для розбудови Української держави. Та ні Віктор ЮЩЕНКО, ні Юлія ТИМОШЕНКО, ні ВІКТОР ЯНУКОВИЧ «сотоварищи» (як рік тому, так і наприкінці червня 2008-го) не наважилися (мабуть, - злякалися?) почути, що про них скажуть не тисячні натовпи на площах (коли вони агітують за себе перед черговими виборами), а ті, що являють собою УКРАЇНСЬКЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО. І Громадянська Асамблея України (ГАУ) в Українському Домі (куди з’їхалися сотні активістів з усіх кінців України) знову відбулася без них, хоча розмова була про Конституцію, про те, наскільки захищені українці на своїй Батьківщині і чого варті «діяння» наших керівників для подальшої долі Української держави. Всю Верховну Раду України представляв тільки один Володимир СТРЕТОВИЧ, який із серцем кинув з трибуни: «Що треба робити? А діяти треба, щоб громадянське суспільство повстало. Повстаньте і виженіть депутатський корпус!..»

Та й справді, що залишається робити, коли не виконуються повною мірою ні положення Конституції, ні закони, ні укази Президента України? Щодо виконання останніх, то я це перевірив особисто. Конкретно - Указ від 14 жовтня 2006 року «Про всебічне вивчення та об’єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення» та Указ від 7 лютого 2008 року «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційних прав на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування». 16 квітня голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації Віктор БОНДАР одержав запит від редакції часопису «Промінь Просвіти», в якому говорилося: «Які на Дніпропетровщині вжито заходи щодо тих посадовців, котрі не виконують вимоги…» (і далі були назви вищезазначених указів Президента України). То для того, щоб отримати відповідь (як пізніше виявилося, - відписку), довелося оголошувати 16 травня перед приміщенням облдержадміністрації голодування, а потім його призупиняти й направляти запит повторно. Але відповіді від «губернатора» і досі немає. Тож готується подання до суду, аби домогтися її примусово. Якщо ж і суд не допоможе, то доведеться поновлювати голодування, щоб всі бачили, НАСКІЛЬКИ ДЕМОКРАТИЧНА Й ПРАВОВА НАША ДЕРЖАВА. І це при тому, що для контролю направлено також листа й Президенту України. - Звідси й видно, що було тільки слово, а діла ніяк дочекатися не можемо.
На міському ж рівні - взагалі горе, можна сказати. - Через те, за моїм розумінням, що керівництво в місті майже сімнадцять (!) років незмінне (одна й та ж команда, яка дуже швидко «перефарбовується» під ті політичні зміни, що відбуваються нагорі). Тому не дивно, наприклад, що ветеран праці і інвалід 3-ї групи Петро БІЛИК кілька років тому зміг зареєструвати (підкреслюю - ТІЛЬКИ ЗАРЕЄСТРУВАТИ, А НЕ ОДЕРЖАТИ ВІДПОВІДЬ) колективну скаргу від кількох десятків чоловік у міськвиконкомі лише за допомогою двох журналістів, озброєних двома диктофонами й цифровим фотоапаратом, а минулого року (заяву до податкової адміністрації) - теж за допомогою журналіста з диктофоном, а тепер він взагалі перебуває в страшному (загрозливому для його життя) стані. Та й багатьом іншим активним громадянам у нашому місті - непереливки. Той безробітний, той змушений працювати то вантажником, то чорноробом, того без кінця звільняють з роботи й доводиться через численні суди (місяць за місяцем, рік за роком) знову поновлюватися… - Така плата за відкриту громадянську позицію.

І що не візьми, - у всьому так. Наприклад, - щодо культури і мистецтва. Рік нинішній - це рік століття від дня народження Григорія СИНИЦІ, геніального українського художника-монументаліста, творця української техніки флоромозаїки, лауреата Шевченківської державної премії. Цього року знову (як і приблизно десятиліття тому) Криворізьке міське об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА зробило подання до міської влади про присвоєння йому (посмертно) звання «Почесний громадянин міста Кривого Рогу». Ви гадаєте, що присвоїли? - Ні. Як виявилося тільки на сесії міськради (а не раніше), кандидатів було аж 20! Але Валентина РАДЧЕНКО (на той час - керівник організаційного відділу), доповідаючи на сесії з цього питання, не назвала жодного (!) прізвища з цих кандидатів, крім члена цього ж виконкому Валерія КОЛОСОВА, якому за пропозицією міського голови Юрія ЛЮБОНЕНКА і рішенням сесії це звання й було присвоєне. Не назвала вона ні на сесії, ні після неї (хоч цього наполегливо домагалися журналісти з нашого часопису) й жодного прізвища членів комісії, яка нібито це питання розглядала. На останній (червневій) сесії, виходячи з положення про присвоєння цього звання, рішення просвітян підтримала вся фракція БЮТ. Але Юрій ЛЮБОНЕНКО (який цього дня був нагороджений «Золотою фортуною») сказав, що хай це спочатку вирішить… місцева організація Спілки художників України (це та організація, до складу якої геніального художника України прийняли тільки незадовго до його смерті).

Знову ж - про культуру. На початку цього року адміністрація Криворізького міського театру драми і музичної комедії розправилася з керівництвом незалежної профспілки, звільнивши її керівника й ревізора. Як виявилося, - на це у неї були «свої» причини, оскільки активісти побачили цілий ряд порушень в роботі адміністрації. Тож не дивно, що після звільнення керівник профспілки в театрі Микола ЗЯБРЕВ звернувся до Президента України, прем’єр-міністра і голови Верховної Ради з відкритим листом, оприлюдненим у нашому часописі. Там іде мова про начальника міського управління культури Валентину БЕРЛІН і директора названого театру Назара ЧИРКУ, повідомляється про факти розкрадання майна й неналежне реагування прокуратури на заяви працівників театру. Висловлювалося прохання: «дати розпорядження на проведення перевірки фінансово-господарської діяльності Криворізького міського театру драми і музичної комедії імені Тараса ШЕВЧЕНКА». У відповідь Верховна Рада «перекинула» прохання на обласну прокуратуру, обласна на… Ви розумієте? - Щоб прокуратура сама перевірила свої дії, а про перевірку КРУ (чи його відділеннями) - жодного слова…

Мною викладене - лише маленька часточка того, від чого болить душа і вже хочеться кричати на весь світ. Зокрема, - від того, що керівники нашої держави кажуть одне, а самі (та їхні підлеглі) роблять протилежне. Від того, що їм не потрібні ні Україна як правова і демократична держава, ні українське громадянське суспільство. Так, бо вони не хочуть нам служити, а тільки вивищуються над нами своїми посадами. А значить їм потрібен народ у вигляді слухняного стада, а Україна - як територія для здійснення своїх бізнес-планів. Доказом тому - нинішній склад Верховної Ради, мною викладені факти і ще багато-багато чого іншого.