Володимир Федько's blog

У столиці Монголії Улан-Баторі незабаром буде встановлено пам'ятник російському білому генералу барону Роману Федоровичу фон Унгерн-Штернбергу. Про це «Правому погляду» повідомили представники монгольської націоналістичної партії «Цагаан Хасс» («Біла свастика»), яка є ініціатором встановлення пам'ятника. Монголи відносяться до барона з глибокою вдячністю. Азіатська Кінна Дивізія під командуванням барона Унгерна в 1921 році здійснила похід в окуповану китайцями Монголію. Унгерн звільнив столицю, вигнав з країни окупантів (які, мали чисельну перевагу, між іншим) і відновив владу духовного лідера монголів Богдо-Гегена VIII. З цього моменту Монголія стала фактично незалежною державою. Пам'ятник легендарному барону Унгерну стане прекрасною заміною знесеному недавно в Улан-Баторі монументу «вождю світової революції» Ульянову-Леніну-Бланку!

У кожного народу, попри його багатовіковий історичний шлях, окрім розвитку, творення своєї долі, були й трагічні сторінки. Наш народ, як ніхто інший випив сповна свою гірку чашу, аби заявити про себе, знайти своє місце на цій землі. Його історичне минуле не було легким. Воно позначилось яскравими прикладами боротьби за волю, віру, свою самобутність, нарешті, за право існувати. Таким важким, страдницьким минуле століття виявилось для кращих синів і дочок України, які закінчили свій земний шлях на безмежних просторах «совєтського Союзу» в тюрмах та концентраційних таборах. Одним з найжахливіших концтаборів СССР був Соловецький табір особливого призначення (СЛОН – Соловецкий лагерь особого назначения – офіційна назва в документах).

Анатолій Лупиніс належав до покоління українських націоналістів-романтиків. Він не був «бандерівцем», він не був «мельниківцем». Він був Націоналістом. Проголошення Акта незалежності України він зустрів у звичному місці – в тюрмі: «за організацію дій, що порушують порядок» – мітингів протесту проти підписання Союзного договору. На той час за його плечима вже було 28 років перебування у радянських тюрмах, концтаборах, психіатричній лікарні. Після провалу «серпневого путчу ГКЧП» справу терміново закрили і Лупиніс вийшов на свободу. Я познайомився з Анатолієм у 1988 році. В 1989-му ми втрьох: Павло Скочок, Анатолій і я заснували самвидавчий журнал «Золоті ворота». Перше число журналу вийшло в комп’ютерній роздруківці накладом 15 примірників. Потім Лупиніс організував друк наступних чисел журналу в Прибалтиці. Ми часто зустрічалися по справах журналу, на різних протестних заходах, а також в неформальній обстановці, та й за чаркою бувало. І обговорювали поточні проблеми та можливі варіанти розвитку подій… Анатолій чудово орієнтувався в політичному житті України і принципово тримався осторонь від Провідників ОУН – Слави Стецько і Миколи Плав’юка та створених ними структур в Україні; від колишніх політв’язнів, очоливших «націоналістичні» партії. Він неодноразово повторяв: «Слід переглянути стосунки з іншими організаціями й державними структурами. Піти на компроміс, домовитися є можливим навіть з ворогами, тільки не з конкурентами. Ті, хто разом з вами змагають до однієї цілі якраз і є справжніми ворогами. Компроміс з ними неможливий. Україна, яку будують Рух чи УРП, не буде нашою Україною. В цій Веймарській «банановій» республіці ні націоналізмові, ні націоналістам місця не передбачено. Пора відкидати сентименти недавнього минулого на кшталт «сиділи разом», «разом вистоювали на мітингах»… Практична корисність особи справі націоналізму мусить стати критерієм поділу на «своїх» і «чужих». Стаття «Мафія – майбутнє нашого політичного життя» була написана і опублікована ще в далекому 1991 році. Але багато в чому вона виявилася пророчою та актуальною і сьогодні.

Діллард Джонсон ( Dillard Johnson) випустив книжку спогадів про війну в Іраку, в якій повідав про свої подвиги і підрозділ «Хижак», в якому він служив снайпером.

Архієпископ Пантелеімон (в миру Петро Рудик, 16.06.1898 Липівці, Перемишлянський повіт, Галичина, Австро-Угорщина – 3.10.1968 Едмонтон, Канада) - єпископ Російської православної церкви, архієпископ Едмонтонський і Канадський РПЦ (1959-1968), в 1946-1959 роках - єпископ Російської зарубіжної церкви, в 1941-1946 роках - єпископ Української автономної церкви в складі Російської православної церкви. З грудня 1941 року керував Київською єпархією автономної Української Церкви. 25 вересня 1943 року, архієпископ Пантелеімон разом зі своїм келейником і іподияконом ченцем Димитрієм (Щур) за розпорядженням німецької влади про евакуацію цивільного населення виїхав з Києва у Польщу, а потім в Німеччину.

Пропагандистська листівка Боєвої Управи стрілецької дивізії "Галичина": «Ставайте до боротьби з большевизмом в рядах галицької дивізії».

Пропагандистська німецька листівка: Деклярація Німецького Уряду про приватну власність селян на землю в звільнених областях. Декларація підписана 3 червня 1943 року від імені Німецького Уряду Райхміністром Альфредом Розенбергом. Листівка широко розповсюджувалася на окупованих територіях України.

ЦІЛКОМ ТАЄМНО НАКАЗ Народного Комісара Оборони Союзу РСР Сталіна № 00189 від 5 вересня 1942 р. ЗМІСТ: Про завдання партизанського руху Видавався кожному командиру зареєстрованого партизанського загону...

Індустріальна реформа Леніна явно показує, що більшовизм фактично є не чим іншим, як пішаком у руках капіталу. Він є усього лише стадією, спрямованою на абсолютний диктат товарної біржі. Аналізуючи Леніна і його промислову реформу, ми, таким чином, бачимо, що з цього боку порятунку для німецького народу чекати не доводиться, оскільки комунізм, марксизм, в якості союзників єврейських шахраїв з фондової біржі, ніколи не бажали справжньої свободи. Їм потрібні покірні раби для їх системи експлуатації, для їх планів підкорити світ, а не вільні люди. Дійсно, справжня свобода наближає їх кінець.

Пропагандистська листівка хроніки бойових дій УПА, випущена Політичним Відділом УПА в кінці травня 1943 року. В листівці описано перший бій УПА, що відбувся 7 лютого 1943 року в місті Володимирець. Командував наступом першої сотні УПА командир сотні Довбешка-Коробка.