Володимир Федько's blog

Клятва вірності американському прапору – клятва американців у вірності своїй країні, яку вони вимовляють перед прапором США.

Історія комсомолки Зої Космодем’янської, яка стала першою жінкою – Героєм Радянського Союзу під час Великої Вітчизняної війни – ще з воєнної пори стала хрестоматійною. Написано-переписано про неї дуже багато, але оскільки певні обставини її «подвигу» були засекречені-замовчані, то це неминуче призвело до брехні, як самого початку її військової біографії, так і в подальшому культі «подвигу Тані». До недавніх пір в офіційних версіях не було навіть чітко визначено, ким вона була і з яким завданням прибула в Петрищево. Зою називали то московської комсомолкою, що відправилася в тил ворога мстити, то партизанкою-розвідницею, схопленою в Петрищево при виконанні бойового завдання.

Червоній армії було наказано вдаватися до особливо жорстоких і підлих методів тероризування власного населення. Є свідчення людей зі спалених чекістами в німецькій формі сіл, про радянських убивць і паліїв, переодягнених у форму СС. Тактика терору і провокацій широко застосовувалася радянськими спецслужбами і надалі: наприклад, після війни в Україні лютували енкавеесники, переодягнені у форму бійців УПА, про що свідчить велика архівно-документальна база.

«РАДЯНСЬКИЙ НАРОД - громадянська ідентичність в СРСР: історична, соціальна і інтернаціональна спільність людей, що мають єдину територію, економіку, соціалістичну за змістом культуру, союзну загальнонародну державу і спільну мету - побудову комунізму». (Большая советская энциклопедия / БСЭ) "СОВОК" – побутова назва радянського періоду 1917-1991 років [1].

«…ганебні факти здачі в полон нашому заклятому ворогові свідчать про те, що в рядах Червоної Армії, яка стійко і самовіддано захищає від підлих загарбників свою Радянську Батьківщину, є нестійкі, малодушні, боягузливі елементи. І ці боягузливі елементи є не тільки серед червоноармійців, а й серед начальницького складу. Як відомо, деякі командири і політпрацівники своєю поведінкою на фронті не тільки не показують червоноармійцям зразок сміливості, стійкості і любові до Батьківщини, а, навпаки, ховаються в щілинах, возяться в канцеляріях, не бачать і не спостерігають поля бою, а при перших серйозних труднощах в бою пасують перед ворогом, зривають з себе знаки відмінності, дезертирують з поля бою…» (З наказу Ставки Верховного головнокомандування РСЧА № 270 від 16.08. 1941 р.)

«Програвши цю війну, втратила шанс свого великого майбутнього не тільки Німеччина, але вся Європа, весь світ. Подивіться, який світ побудували сьогодні переможці… Царство грошей, насильства, змішання, виродження, ницих, нелюдських інстинктів. Все навколо запопадливо, низько і матеріально. Нема вищої Ідеї. Ми боролися за щось Велике. І, ви знаєте, духовно ми не програли. У них немає одного – Віри. Вона є тільки у нас. Ми як справжні європейці боролися за Красу, Гармонію, Духовність, Справедливість. Це була війна ідеалістів і романтиків проти двох типів матеріалізму – капіталістичного і марксистського. Вони можуть відібрати в нас наше життя. Нашої Віри у нас вони не заберуть ...» (Леон Дегрель).

1 листопада 2013 року у Музеї історії Києва відбулася унікальна виставка, присвячена 70-й річниці "визволення Києва від німецько-фашистських загарбників". Унікальність виставки полягала в тому, що вперше за повоєнні роки в експозиції були представлені пропагандистські німецько-українські плакати і листівки періоду окупації. А як ми вже знаємо, під час Другої світової війни на звільнених від більшовизму теренах України була добре поставлена німецько-українська пропаганда.

Під час Другої світової війни на звільнених від більшовизму теренах України була добре поставлена німецько-українська пропаганда у плакатах та листівках...

«…Поліцисти мене поінформували, що гробів з масовими похованнями є у Вінниці багато, але розкопки покищо велися тільки в одному місці. Недалеко двірця мали б бути велетенські гроби з тисячами трупів українських старшин і вояків з часів, коли українці воювали з Москвою. Також говорили мені про масові гроби в Зарваницькому лісі, недалеко Вінниці, де також мали бути погребані українські вояки, що мали нещастя попасти живими в большевицькі руки».

Газета «Deutsche Ukraine Zeitung» в статті під назвою «Виявлено масові вбивства НКВС у Вінниці – нове свідоцтво кривавого панування Сталіна» пише: «Вбивство власного народу є складовою частиною більшовицької системи – і це було не відкриттям будь-якої таємниці, а тільки – подробиць методів і цілей некультурної і нігілістичної системи, передумовою існування якої є терор і знищення населення. Події у Вінниці – один із прикладів того, на що здатний нелюдський режим, від якого повинні бути захищені всі європейські народи».