Перевал

Я тут випадково проїжджав по передовій, і повинен сказати, що, нарешті воно сталося. Субперсональність виробляється мінімум півроку, і ось вона виробилася. Наших силовиків різних відомств - не впізнати. Вони злі. Вони зухвалі. Вони гарчать. Вони вимагають. Вони працюють. Вони сміються. І вони мріють про цей самий горезвісний російський наступ, щоб, врешті-решт, навішати ваті як слід. 

Перелом стався десь за останні два-три тижні. Я довго його чекав. Ще три тижні тому тут у багатьох була складка між брів, ще часто можна було почути скарги, ще спостерігалися рвані рухи і невпевнена побудова фраз. А зараз - ну, просто красені. Спокійні. Ні тіні страху - ні під обстрілом, ні при прогулянках за лінію. 

Силовиків тягне вперед. Їм хочеться битися. І вони часто сміються тепер. Раніше я не чув стільки сміху. 

Поступово вибудовується система. Поступово розкручується маховик. Армія, батальйони, гвардія, СБУ входять в кондицію. Багато здорового азарту. Йде гарна погоня за результатами. З'явилася змагальність і змагання в військовій доблесті. 

Ми пройшли дуже важливий перевал. Досвід накопичується і позначається стрибкоподібно. Я зустрічаю тих, кому три місяці тому доводилося витирати ніс і втішати. Тепер у них розгорнуті плечі. Прямий погляд. Відтяжка, підколки. Жарти. Вельми професійні дії. 

Сьогодні дивився на схід і дуже не заздрив ваті: з усіма її танками, "Смерчами" та іншими "Торнадами". По-моєму, вони ще не зрозуміли - яку силу вони розбудили. І розуміти їм це буде дуже боляче. Тим, хто встигне.