Палмер Лакі поділився цими думками під час свого виступу в Військовій академії США у Вест-Пойнті 26 травня 2026 р. Його запросили як гостя для серії дискусій під назвою «Inside West Point: Ideas that Impact», яку вів бригадний генерал Шейн Рівз.

Запитання про підземну війну (підземний простір) поставив один із кадетів Військової академії США у Вест-Пойнті під час сесії запитань та відповідей: «Пане, я розумію, що ви дуже зацікавлені в підземному просторі. Чи не могли б ви розповісти про те, яку роль у цьому може відігравати армія?»

У відповідь на це Палмер Лакі зазначив, що вважає земну кору наступною важливою сферою ведення бойових дій, де можна буде переміщувати матеріали та зброю за допомогою автономних систем, так само як зараз це відбувається у повітрі чи в океані. Він також підкреслив, що армія має повірити в реальність цієї концепції та взяти на себе лідерство у впровадженні підземного озброєння для розв’язання специфічних завдань.

Земна кора як «четвертий домен» війни

Традиційна військова доктрина розглядає підземелля як статичне сховище – місце для складів, командних пунктів або ядерних шахт. Концепція Лакі перетворює ці уявлення на архаїзм. Він пропонує сприймати надра як середовище для активного переміщення ресурсів, зброї та «ефектів».

Це бачення повністю деконструює класичне поняття державного суверенітету. Коли ви можете непомітно прокласти «поїзд-змію» з вибухівкою під кордоном противника, лінія на карті перетворюється на просту формальність. Суверенітет закінчується там, де починається здатність контролювати рух у товщі землі.

«Я намагаюся змусити людей повірити, що наступний домен ведення війни – це земна кора... що ми збираємося переміщувати людей, матеріали, зброю та ефекти крізь земну кору так само, як ми переміщуємо їх через повітря або океан».

Автономія – ключ, якого не було в часи Холодної війни

Ідея «підземних човнів» (subterrenes) – це не марення футуролога, а забутий спадок Холодної війни. Тоді США та СРСР серйозно працювали над ядерними апаратами, здатними плавити породу. Проте ці проекти провалилися. Радянський Союз навіть втратив свій прототип десь у земній корі – іронічний пам’ятник технічній самовпевненості. Головною причиною краху була відсутність автономності: всередині мала бути людина, що вимагало величезних габаритів, систем життєзабезпечення та неймовірних витрат енергії.

Сьогодні все інакше. Лакі підкреслює: прибираючи людину, ми зменшуємо необхідний діаметр апарата з метрів до лічених сантиметрів чи навіть міліметрів. Крім того, сучасні системи Anduril вирішують проблему навігації, яка колись погубила радянську машину. Під землею немає GPS, тому автономні системи орієнтуються так, як пілоти минулого – «дивлячись у вікно» через візуально-інерціальні системи, аналізуючи середовище в реальному часі без зовнішніх сигналів.

Економіка підземелля: «Діаметр – ворог, довжина – безкоштовна»

Головний бар’єр для підземних операцій завжди був економічним. Але Лакі застосовує логіку серійного виробництва: вартість тунелювання залежить не від дистанції, а від об’єму вилученого ґрунту.

Діаметр вбиває бюджет: Енерговитрати зростають експоненціально з кожним зайвим сантиметром ширини.

Довжина – це майже безкоштовно: Як тільки ви створили вузький отвір, кожен наступний метр просування вимагає мінімум зусиль порівняно з початковим проривом.

Поїзди-змії: Замість широких каналів майбутнє за системами завдовжки в сотні метрів, але товщиною в дюйми. Такі гнучкі ланцюги можуть доставляти колосальну руйнівну силу, залишаючись невидимими для сейсмічних датчиків.

«Діаметр – це те, що вбиває вас у цих системах. Якщо ви можете використовувати автономію для створення корисних систем у вигляді маленьких змієподібних поїздів, ви змінюєте правила гри».

Технологія «газоподібного ґрунту»

Найбільш амбітна технічна перевага, над якою працює Anduril – це метод «газофікації» породи. Замість того, щоб механічно гризти землю і транспортувати тонни відпрацьованого ґрунту назад (що робить процес повільним і помітним), технологія передбачає миттєве перетворення ґрунту на газ або розплав перед носом апарата.

Це дозволяє рухатися вперед із швидкістю, недосяжною для традиційних бурів. Це «срібна куля» логістики: можливість доставити заряд безпосередньо під об’єкт ворога, ігноруючи будь-які системи ППО чи супутниковий моніторинг.

Від Сократа до майбутнього піхоти

Попри весь цифровий оптимізм, Лакі залишається приземленим аналітиком. Він не вірить у «війну термінаторів», де машини повністю замінять людей. На його думку, технології – це лише засіб, а піхота все одно буде потрібна, щоб утримувати територію та взаємодіяти з населенням. Без людини на землі будь-яка перемога залишається ефемерною.

Роздумуючи про страх перед ШІ та новими автономними доменами, Лакі проводить блискучу історичну паралель із Сократом. Давньогрецький філософ ненавидів письмо, вважаючи, що воно принесе суспільству три біди: слабку пам’ять, поверхневе розуміння та втрату самостійного мислення. Сьогодні ми кажемо те саме про штучний інтелект. Але історія довела: кожна така втрата є лише ціною за перехід на новий рівень могутності.

Ми можемо боятися автономних систем під землею, як Сократ боявся алфавіту. Але поки ми розмірковуємо, «поїзди-змії» вже проектуються. Ми наближаємось до майбутнього, в якому загроза з’являється не з горизонту і не з неба, а виникає прямо з-під підлоги командного центру.