Три головні теорії психології виявилися містифікаціями. Навіщо вченим це було потрібно

Розслідування французького документаліста Тібо ле Тексьє та американського вченого і письменника Бена Блума показало, що результати одного з основоположних експериментів у психології – Стенфордського тюремного експерименту, проведеного у 1971 році Філіпом Зімбардо, – виявилися сфальсифікованими, пише Радіо Свобода.

Сам експеримент увійшов в багато університетських підручників з соціальної психології та біхевіоризму, в популярну культуру, а багато вчених апелювали до нього, розповідаючи про причини звірств під час Голокосту, тортур в американській в'язниці Абу-Грейб в Іраку або поліцейської жорстокості в цілому.

Стенфордський тюремний експеримент, і як інші відомі експерименти, які глибоко вкоренилися в підручниках з психології та свідомості людей, виявлялися нічим іншим, як підтасовуванням фактів.

У 1971 році молодий професор Філіп Зімбардо з командою дослідників створив у підвалі психологічного факультету Стенфордського університету макет в'язниці, куди на кілька днів поселив дев'ять «в'язнів» і дев'ять «наглядачів». Ролі розподілилися шляхом жеребкування між чоловіками-студентами університетів, знайденими через оголошення в газеті.

Експеримент мав тривати два тижні, але через те, що насильство та психологічний стан піддослідних, як говорилося у початкових результатах дослідження, вийшли з-під контролю, експеримент довелося зупинити через шість днів.

Усіх учасників занурювали в тюремну атмосферу: «охоронцям» роздали спеціальну форму і кийки, «ув'язнених» раптово забирали з дому, проводили повний огляд, відповідно до протоколу, зі зняттям відбитків пальців, а також одягли в робу.

Відповідно до висновку, молоді люди дуже швидко увійшли в запропоновані ролі: «наглядачі» стали надмірно жорстокими та застосовували психічне і фізичне насильство до «ув'язнених», а у тих розвинулася зайва пасивність і спостерігалися серйозні проблеми з психікою.

Цей експеримент часто використовується як приклад того, наскільки глибоко приписані соціальні ролі та різні ситуації впливають на поведінку і світосприйняття людини.

Експеримент профінансував Дослідницький центр американського військово-морського флоту – начальство намагалося розібратися в причинах регулярних конфліктів між ув'язненими, яких перевозять, і тюремною охороною.

Як з'ясувалося в 2018 році з архівних записів експерименту, Зімбардо і його група дослідників провела детальний інструктаж для «наглядачів», безпосередньо закликаючи використовувати психологічне насильство щодо «ув'язнених», «створити відчуття гноблення» і безпорадності. Як говориться в розшифровках експерименту, один з лаборантів Зімбардо Девід Джаффе пропонував ідеї для приниження «в'язнів» і наполягав на ще більш жорстокому ставленні. Все це робилося, за словами організаторів, щоб привернути увагу ЗМІ.

Більше того, нервовий зрив одного з «в'язнів» Дугласа Корпі, який став підставою для висновків Зімбардо, за словами самого учасника експерименту, був зімітований, щоб припинити участь у дослідженні – йому потрібно було готуватися до іспитів у своєму університеті. А причина голодування «ув'язненого» Клея Рамзі була пов'язана не з діями «наглядачів», як говорилося раніше, а зі ставленням дослідників, які відмовилися відпустити його з експерименту, після вимоги це зробити.

Нові дані піднімають етичні і легальні питання, що лежали в основі експерименту. Висновки і поведінка людей виявилися маніпуляцією, а поведінка дослідників частково порушувала Кримінальний кодекс США.

У частковій фабрикації даних викрили іншого знаменитого соціального психолога, однокурсника Зімбардо Стенлі Мілгрема, який досліджував природу підпорядкування і покори авторитету. Він намагався зрозуміти, чому пересічні німці в період Другої світової брали участь в масових вбивствах в концтаборах і скільки болю люди можуть заподіяти іншій людині, якщо це частина їхньої роботи.

Під час експерименту 1963 року, який його прославив, Мілгрем спочатку вводив в оману тих, хто брав в ньому участь, нібито він досліджував вплив струму на пам'ять. В експерименті брав участь в ролі «учня» актор, до якого нібито прикріплювали активні електроди, і незалежний «учитель», який з-за ширми за кожну неправильну відповідь на поставлене запитання мав включати електричний розряд. «Учитель» не знав, що «учень» – актор.

Актор навмисне давав неправильні відповіді і імітував біль від розряду. Сам Мілгрем давав «вчителю» вказівки з кожною наступною неправильною відповіддю збільшувати потужність розряду, незважаючи на протести і благання «учня» припинити експеримент. На панелі для «удару струмом» з кроком в 15 вольт шкала була від 15 до 450 вольт. Більше від половини тих, кого випробовували – 26 з 40, – підкорилися Мілгремові і дотиснули ручку до кінця, ще 14 відмовлялися продовжувати після сліз актора. Експеримент показав, наскільки навіть абстрактний авторитет може змушувати придушити волю людини, незважаючи на внутрішній конфлікт.

Як з'ясували в кінці 2017 року двоє вчених з американського і німецького університетів після детального прочитання інтерв'ю учасників експерименту, які були записані відразу ж після проведення, 72% тих, хто дотиснув ручку, знали про те, що насправді вони не завдають болю. Про це вони здогадалися самі – «ніхто б не дозволив» вдаряти настільки сильним розрядом струму живу людину, і хтось вирішив, що сам експеримент непереконливий.

Всі ці інтерв'ю не враховувалися в написанні висновків експерименту. Таким чином Мілгрем знехтував тим, що люди повністю розуміли, що їх обманюють і просто грали на публіку. Це доводить, відзначають в Британському психологічному співтоваристві, що результати, які описав Мілгрем, не пояснюють природу підпорядкування авторитету і представляють зовсім інше дослідження.

Незважаючи на те, що одна з найбільш містифікованих теорій про вплив на підсвідомість людини – 25-й кадр – була визнана повністю сфабрикованою, в тому числі і самим автором, вона досі залишається однією з найпопулярніших в конспірології та використовується маркетологами і псевдопсихологами.

У 1957 році американський маркетолог і дослідник Джеймс Вікарі опублікував дослідження, в якому стверджував, що провів експеримент в одному з кінотеатрів Нью-Джерсі. Під час показу фільму другий проектор зі швидкістю 1/3000 секунди показував «Їж попкорн», «Пий «Кока-колу». За даними Вікарі, ця техніка допомогла збільшити продажі попкорну в кінотеатрі на 58% і напоїв на 18%.

Невдовзі після того, як експеримент прославив Вікарі, він розширив свою компанію і почав співпрацювати з великими фірмами – робив для них сублімінальну рекламу, як він сам це називав. Разом з бізнес-успіхом Вікарі різко почали критикувати в науковому співтоваристві за недостатню кількість даних і розпливчастість формулювань, а в Америці почалася істерія, що свідомістю людей може хтось управляти без їхньої згоди.

Пізніше з'ясувалося, що директор кінотеатру, в якому Вікарі нібито проводив експерименти, навіть не чув його імені. Під тиском громадськості в 1962 році Вікарі зізнався, що всі дані він вигадав, а експерименту зовсім не було. Все було зроблено для того, щоб врятувати його бізнес, який стрімко банкрутував.

Протягом декількох десятиліть вчені різних дослідницьких інститутів в Канаді, Великій Британії та США намагалися повторити експеримент Вікарі, але лише дійшли висновків, що мозок встигає зафіксувати показану інформацію, але не сприймає її як пряму вказівку до дії або зміни в поведінці чи в думках.

Незважаючи на те, що сублімінальну рекламу переважна більшість вчених визнала неефективною, в світі продовжують з'являтися конспірологічні теорії, випускатися матеріали з «25-м кадром» для лікування різних хвороб, наприклад, алкоголізму, а кілька країн і зовсім ухвалили закони, які забороняють використання цієї техніки.