Виступ все ще кандидата в Президенти з публічною заявою у своєму штабі був по суті його першою публічною акцією від початку політичної кризи в державі. Раніше він з”являвся лише на засідання Кабміну, де заявляв, що “нічого особливого в країні не відбувається”. Тепер від тактики замовчування проблеми Янукович переходить до старої як світ стратегії – кращий спосіб оборони – це напад. Звинувачений у масових фальсифікаціях прем”єр, факт яких доведений Верховним судом, тепер “переводить стрілки”. І стрілочником він хоче зробить не кого небудь, а Леоніда Кучму.

Об”єктів для нападу у Януковича – хоть відбавляй. У заяві він більш ніж прозоро натякав на опозиційність до Кучми. Своїми фразами, про “стару та нову владу”, “максимально стримані емоції” під час роботи з Кучмою, від чого “страждали власні амбіції”, Янукович показує, що від натяків може перейти і до більш активної критики Кучми, який таки “здав” свого ще недавно наступника.

Новий керівник штабу Януковича Тарас Чорновіл каже, що будучи кандидатом від влади його патрон не зміг себе проявити до кінця, оскільки не поділяв багато постулатів цієї влади. Можливо, вже дуже наближеному до головного “тіла” Чорноволу видніше, однак, і опозиційна ніша для Януковича зовсім нова. А за три тижні, як відомо, опозиціонерами не стають, тим паче маючи, хоч і формально, звання прем”єр-міністра та звання “головного кандидата влади”, яке за три тижні точно не зітреться з пам”яті українців.

Кучма і колишні близькі до Януковича соратники навіть публічно схиляли його зняти кандидатуру. Їх Янукович обізвав “боягузами і випадковими людьми”, і подякував Богу, що позбавився їх. Сам він намагається щосили демонструвати бійцівський характер, і декларує намір “йти до перемоги”.

Відтак, що нового можна чекати від Януковича у ролі опозиціонера, і як його виборча кампанія відрізнятиметься від попередніх турів? Його заяву можна вважати ледь окресленою стратегією. Схоже, що його нову кампанію тільки розробляють. Серед перших тактичних завдань – залишити за ним прем”єрську посаду до виборів. Для цього Янукович придумав піти у відпустку, через що законодавство забороняє його звільняти. Втім, фактом відставки можна трактувати і рішення Ради, яке було ухвалене задовго до заяви, відтак, політичні зобов”язаності та гарантії Леоніда Кучми будуть для нього значно важливішими, аніж прохання колишнього наступника не змінювати уряд.

Прем”єрська посада потрібна Януковичу для того, аби мати можливість скористатися хоча б залишками адмінресурсу, її збереження також має продемонструвати, що опозиції ще не вдалося повністю здолати свого супротивника.

Однак, у разі критики Кучми Януковичем, досить у незручному становищі опиняються глави східних адміністрацій, призначених саме Кучмою. По-друге, Янукович вже не зможе так як раніше використовувати ЗМІ, зараз увага журналістів значно більше прикута до Майдану, аніж до його потуг зберегти за собою крісло, в якому вже більше тижня ніхто не сидить.

Насправді, команда Януковича має усвідомлювати, що адмінресурс допомагатиме їх кандидату максимум у Донецькій області. Для регіональних еліт зрозуміло, що Янукович на сьогодні вже нічого не контролює. Непідтримка Кучми для нього означає відсутність будь-якого сприяння з боку навіть лояльних керівників.

Можна зауважити, що регіональні керівники, які дуже бояться приходу до влади Віктора Ющенка, можуть піти ва-банк. Однак, такий варіант малоймовірний, оскільки відставка для них все ж краще, ніж суд та в”язниця. А така переспектива у разі фальсифікації вже третього туру видається дуже ймовірною.

Зараз команда Януковича мусить усвідомити, що мова йде не лише про зміну тактик чи позицій кандидатів у Президенти. Мова йде про зміни правил гри. Для Януковича, який досі не бачить революції, і говорить про “політтехнологію”, організовану західними спецслужбами, важко зрозуміти, що більшість людей на Майдані насправді не за Ющенка і не проти особисто Януковича. Ці люди проти тих правил ведення кампанії та тієї політики, яку всі ці роки сповідував Віктор Янукович, і ці люди, відчувши свою силу, вже не допустять повернення старого.

Янукович, який зараз говорить про себе як про “нову владу”, все ж має дуже довгий шлейф влади старої – це як прем”єрство і наступництво, так і його губернаторська посада. І попри слова про “компроміси, на які доводилося йти”, він нічим не відрізнявся від команди Кучми і був досить органічним та виразним її членом.

Зараз Янукович заявляє про свою публічність. Однак, на відміну від нібито представника влади “старої” Ющенка, він ніколи не був відкритим. Я пам”ятаю, як його новопризначена прес-секретарка пані Стеців, плутаючись у поясненнях, чому прийшла на цю роботу, одним з аргументів, окрім грошей, наводила бажання “показати його як людину”. Та ще й обіцяла, що кожен журналіст матиме можливість питати в Януковича про все, що забажає.

У результаті ми не побачили не тільки Януковича-людини, ми взагалі перестали бачити Януковича, окрім як з кількох телеканалів, бо нас перестали пускати і навіть запрошувати на його прес-конференції. Про його зустрічі нібито з пресою повідомляли лише “свою” пресу, і ніде інде не оголошували. Прес-конференції Януковича відбувалися за участі десятка журналістів, у лояльності яких ніхто не сумнівався. А про те, щоб спитати прем”єра про те, що йому неприємно чути, не варто було й мріяти. Ця ж сама пані Стеців накидалася на журналістів зі звинуваченнями у порушенні якихось, встановлених нею самою, норм та правил.

Публічність означає ще й виходи до людей, бажано без охоронців, які можуть у будь-який момент відтягти ветерана, що ставить незручні запитання. І далеко не кожна аудиторія буде готова сприймати жахи у комедійному жанрі про “наколоті апельсинчики”. Це якщо Віктор Янукович спробує свою кампанію проводити за межами Донеччини та Луганщини.

Публічність це ще й готовність відкрито говорити про себе та незручні факти своєї біографії. Історія про те, що “кожен має право піднятися, оступившись у житті”, вже відома, але відповіді на питання, чому після двох таких випадків людина хоче бути Президентом європейської країни, принаймні я не чула.

І, нарешті, публічність це ще й готовність відповідати не тільки за себе, але й за свою команду, до чого раніше Янукович активно закликав Ющенка. Нині йому доведеться відповісти на запитання про роль та місце у його житті Рената Ахметова, який у порівнянні з “головним олігархом” у команді Ющенка – Порошенком, значно колоритніша “акула” вітчизняного бізнесу. Можливо, комусь буде цікаво дізнатися і про вже згадану пані Стеців, яка прийшла до Януковича з американського радіо "Свобода", попередньо видавши в ефір надзвичайно позитивне інтерв”ю з босом, та “покористувавшись” “5 каналом” того ж Порошенка.

Ну й нарешті, у мене багато питань і щодо нового керівника штабу. Нині Тарас В”ячеславович видається дуже закомплексованою людиною з амбіціями, значно вищими за його можливості. Раніше він постійно скаржився у кулуарах на те, що Ющенко не хоче прислухатися до його порад, як радикально боротися з цією владою. Образившись, він пішов у радники до цієї ж влади. Він, депутат зі Львова, знайшов для себе аргументи як змиритися з головними гаслами кампанії Януковича про російську мову та подвійне громадянство та доводив усім, що яйце – це “важкі і тупі предмети”. Тепер, очевидно, він пропонуватиме радикальні методи боротьби вже у новому, але підлеглому йому штабі.

Що з цього вийде - побачимо, але у цій історії мені прикро зовсім не за Януковича, мені прикро за В”ячеслава Максимовича Чорновола, його світлу пам”ять та його мрію побачити Україну демократичною та справді вільною, яку зараз роблять реальністю не його діти...