Кнут Гамсун – найбільш знаменитий норвезький письменник і лауреат Нобелівської премії з літератури. Гамсун не тільки гордість норвезької літератури і один з найпопулярніших письменників свого часу, а й поряд з Ібсеном фактично засновник сучасної національної літератури цієї країни.

Гамсун з самого початку був переконаним германофілом і вітав прихід нацистів до влади. Письменник з родиною здійснив поїздку до Німеччини, де його прийняли дуже добре, що йому сподобалося. У Берліні відбулося вшанування 75-річного живого класика, і з цього моменту Гамсун листувався з багатьма діячами рейху і став проповідником німецьких ідей.

У роки окупації Норвегії німецькими силами Гамсун агітував на користь норвезького пронімецького уряду і закликав норвежців не чинити опір окупації. Під час війни Гамсун виїжджав до Німеччини і зустрічався з Гітлером. Геббельсу він подарував свою медаль нобелівського лауреата, сказавши: "у мене немає нічого ціннішого, ніж ця медаль, тому я дарую її Вам". Син Гамсуна добровільно вступив в есесівський полк військових кореспондентів "Курт Еггерс".

В останні дні війни, коли доля Німеччини була вже очевидна і Гітлер наклав на себе руки, Гамсун відгукнувся на його смерть досить прихильним некрологом, назвавши його великим борцем за права народів, хоча й прекрасно розумів, що це тільки погіршить його становище в післявоєнній Європі.

Після війни більшість активних діячів пронімецького режиму Норвегії були жорстоко покарані переможцями, проте Гамсун уникнув покарання. За деякими даними, доля письменника вирішувалася в Москві: радянські лідери, багато з яких виросли на книгах Гамсуна, популярних за часів їхньої юності, наполягли на тому, щоб великий письменник не був занадто суворо покараний.

Гамсун не відмовився від своїх переконань, відмовився вибачатися і ні в чому не каявся. Проте на суді його хоча і визнали винним в колабораціонізмі, але тільки засудили до виплати штрафу. Він помер в 1952 році, встигнувши написати ще одну книгу.

В даний час вважається класиком і одним з найвидатніших майстрів норвезької літератури. У 2009 році святкування 150-річного ювілею письменника в Норвегії викликало протести Ізраїлю.

Джерело: Євгеній Антонюк. Мій друг - Гітлер: найзнаменитіші шанувальники нацизму

Додаткова інформація з Вікіпедії:

Гамсун не сприйняв індустріалізації, вважаючи цей процес в економіці країни ворожим повноцінному розвитку людської особистості і духовної волі. Позитивний розвиток особистості письменник пов'язував з патріархальним селянським життям, ідеалізуючи його. Це особливо яскраво відбилося в написаному після Першої світової війни романі «Плоди землі» (норв. Markens Grøde) (1917), за який він і одержав Нобелівську премію з літератури 1920 р. Герой твору — селянин, що оселився в глухому лісі, постійно працює на землі й живе щасливим сімейним життям. Змучена війною Європа захоплено сприйняла цей роман.

Під час Другої світової війни Гамсун з прихильністю ставився до політики Третього Рейху, вважаючи Гітлера визволителем Європи. Це напряму корелювало з його різкою критикою політики Великобританії. У період німецької окупації Норвегії письменник підтримував політику міністра-президента Відкуна Квіслінга та його партії «Національна єдність» (нор. «Нашунал Самлінг»). Син Гамсуна брав участь у боях на стороні німців у інтернаціональній дивізії СС «Вікінг». Після самогубства Гітлера Кнут Гамсун написав некролог, який прославляв фюрера.

Після війни Кнут Гамсун був звинувачений у колабораціонізмі та зазнав переслідувань. 26 травня 1945 року уже старого й глухого письменника було взято під домашній арешт і до 1948 року він був змушений перебувати у будинку для пристарілих та примусовому лікуванні у психіатричній лікарні.

Протягом 1946–1947  р. років тривав судовий процес. У відповідності з судовою постановою від 19 грудня 1947 року Кнут Гамсун був визнаний винним у співпраці з окупаційною владою та засуджений до виплати норвезькій державі 425 тисяч крон, що призвело до конфіскації значної частки його майна.

Про ці події Гамсун написав згодом у книзі спогадів «На зарослих стежках» (1949). Вона стала сенсацією, адже дев'яносторічний письменник знову дарував світові твір, наповнений поезією і чарівністю життя, гумором й іронією.

Письменник помер 19 лютого 1952 року в Нергольмі. Повне п'ятнадцятитомне зібрання його творів вийшло у світ через два роки після його смерті.