Лучка Марія Іванівна (моя бабця по матері) - це проста жінка, яка є живим портретом пережитого українським народом за останні три покоління.Переживши польську, німецьку і більшовицьку окупації,наш народ зберіг свою мову і звичаї завдяки простим людям. Їхнє уявлення про життя досить просте і практичне. Для нас, дітей сучасних технологій, ці уявлення здаються часом примітивним і смішними,але не потрібно забувати, що без їхнього життєвого досвіду не було би нашого.

Пройти через війну, голод, розкуркулення, колективізацію і зберегти волю до життя не просто. Звісно, що на західно-українських землях не було такого страшного голодомору, як на великій Україні, але мене завжди дивувало відношення старших людей до скоринки хліба. Вони знають йому ціну і до тепер сушать сухарі, бо голод завдав важку психологічну травму.

У такому поважному віці моя бабця прочитала десять примірників журналу "Народний Оглядач" із швидкістю один примірник за один день. Це було цікаве спостереження для мене. Як людина, яка є по самовизначенню "рабом божим", із таким азартом зацікавилася революційним для неї світоглядом. Звісно, що Марія Іванівна не стала сироїдом і не все зрозуміла, але прагнення до нового підсвідомо правдивого, те що жило ще за Трипілля, перемагало на моїх очах.

Отже, ідея ТГ сприймається простими людьми і напрямок вірний.

Image

Image

Image

Image