“Їм навряд чи вкажуть на двері, однак можуть виникнути цілком реальні причини для політичного виходу усіх тих великих хлопців вже до кінця року. Німецький канцлер Герхард Шредер, прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі, прем’єр Франції Жан-П’єр Раффарен та прем’єр-міністр Британії Тоні Блер – усі потрапили на тонку кригу. Маючи проблеми у взаєминах з власними партіями та союзниками, і потерпаючи від подальшого падіння їхнього рейтинґу, вони усі достигають для палацевих переворотів.”

Зокрема, у Британії – зазначає “Таймс”, - згідно з опитуваннями громадської думки, 46 відсотків респондентів вважають, що містер Блер піде з посади прем’єра вже до кінця цього року. Далі у статті читаємо:

“Він, можливо, і залишається в континенатальній Європі найшанованішим громадськістю лідером Євросоюзу, однак букмейкери у Британії збільшують імовірність того, що виснажений чинний провідник лейбористів поступиться місцем Ґордону Брауну чи якомусь іншому спадкоємцю”.

У Німеччині, - веде далі “Таймс”, - панує відчуття того, що Герхарду Шредеру на посаді канцлера залишилися лічені дні. Хоча б через те, що в останні десятиліття усі його попередники, за винятком лише одного, йшли з посади радше внаслідок змови посередині їхнього терміну перебування при владі, а не внаслідок голосування. “Таймс” пише:

“За одним сценарієм, канцлера восени 2004 року усуне з посади керівника урядової (Соціал-демократичної) партії його заступник Франц Мюнтеферінґ, що підірве позиції пана Шредера як канцлера. За іншим сценарієм, прихильники лівого крила СДП, які наразі перебувають у тіні, влаштують партійний переворот не пізніше вересня наступного року”.

Щодо Італії, веде далі “Таймс”, то тут сіньор Берлусконі зберігає відносну популярність попри, або можливо завдяки недоречним висловлюванням, які зробили його – як зазначається у статті – посміховиськом політичного естеблішменту Євросоюзу. Його останньою недоречністю був заклик до інших провідників Євроюзу – учасників Брюсельського саміту – перемкнути розмови за обіднім столом на теми футболу та жінок.

“Таймс” пише: “Наступного березня його право-центристська адміністрація має побити трирічний рекорд перебування при владі, встановлений Беттіно Краксі в середині 80-х років, і перетворитися на уряд, який найдовше перебуває при владі у повоєнній історії Італії, позначеній частими змінами урядів. Втім, панові Берлусконі можливо і не вдасться цього досягти. Бажаній нагороді загрожують майже ті самі чинники, які обумовили падіння його першого уряду 1994 року – заворушення промислових робітників та виступи протесту проти пенсійної реформи”.

Напруження, веде далі “Таймс”, зростає і в урядовій коаліції, зокрема у стосунках з Умберто Боссі, провідником Північної Ліги. Сіньйор Боссі неодноразово погрожував залишити коаліцію через обіцяну деволюцію – себто передання частини повноважень регіонам, чого, на його думку, не спромігся зробити сіньйор Берлусконі. Такі розбіжності в урядовій коаліції, як виглядає, покращують шанси Джанфранко Фіні, вправного та здібного – як змальйовує його “Таймс” – провідника пост-фашистського Національного Альянсу.

“Він зробив спробу перетворитися на респектабельного право-центриста, коли минулого місяця відвідав Ізраїль, засудив спадщину диктатури Муссоліні та вибачився за анти-семітизм італійських фашистів. Як зазначає часопис Кор’єрра делла Сера, в разі падіння сіньора Берлусконі, сіньор Фіні може намагатися об’єднати Alleanza Nationale з партією Fоrza Italia, завдяки союзом з якою переміг на виборах чинний прем’єр-міністр”.

За оцінками “Таймс”, навіть більш імовірною, ніж в Італії, Німеччині чи Британії, виглядає зміна прем’єр-міністра у Франції. Тим не менш, веде далі часопис, очікувана відставка пана Раффарена матиме менше наслідків, ніж будь-де у таких випадках, тому що згідно з системою П’ятої республіки прем’єр є лише скромним призначенцем, який працює під орудою свого господаря – президента Ширака.

На завершення статті “Таймс” нагадує про ще одну очікувану цього року зміну високопосадовця - йдеться про голову Єврокомісії Романо Проді. Втім, така доля спіткає не лише його, але й усіх іншіх чільних представників тієї установи по завершенні п’ятирічного терміну.