Опозиція знала, що в неділю влада підготувала провокацію, аби пізніше розігнати Майдан. Міліція прагнула до мінімуму зменшити його територію, але це не вдалося. Один з ініціаторів так званого Автомайдану (мобільних автогруп, що блокують маєтки можновладців, «Межигірʼя» Януковича та заміські будинки його оточення) закликав до переходу під Верховну Раду і проведення там мітингу. Кілька тисяч майданівців це підтримали.

На це наче й чекав «Беркут» і його бандити, які просочилися в гущу маніфестантів і першими атакували міліцію. Та відповіла сльозогінним газом, світлозвуковими гранатами, стріляниною гумовими кулями і водометами. Згідно зі сценарієм влади демонстранти мали спасувати і відступити, а сили правопорядку йти за течією і приступити до штурму Майдану, аби припинити «тероризм» протестуючих.

Та не так сталося, як гадалося: люди зупинили «Беркут». Тепер МВС лякає застосуванням бойових патронів. І на підтвердження того, що час «жартів» завершився, до Києва стягує підрозділи «Беркуту» і внутрішніх військ з усієї України.

Водночас влада вирішила тимчасово спокусити морквиною. Янукович після недільної розмови з Віталієм Кличком погодився на перемовини з опозицією. Але відповідно до свого сценарію. Насамперед повинна зібратися комісія, що має напрацювати порядок денний переговорів. «Просто, щоб звʼязати руки противнику і виграти час», – вважають опозиціонери. Мають рацію, бо, як свідчать переговори Януковича з Євросоюзом, той, хто довіряє його словам, пошивається в дурні.

Опозиція сформулювала список вимог: повернення до Конституції зразка 2004 року (зменшення повноважень Януковича), зміна виборчого законодавства і допуск опозиції до виборчих комісій, відставка уряду Миколи Азарова, відставка Генпрокурора і Голови Верховної Ради України, покарання міністра внутрішніх справ, скасування законів, що обмежують громадянські права і свободи й амністія для учасників демонстрації.

Нині найнебезпечніший момент у новітній історії України. Соціологи стверджують, що суспільство радикалізувалося, як ніколи до цього. Прибувають люди, які готові на все, аби повалити Януковича і його команду. Якщо не дійде до переговорів – а навіть якщо і дійде, але люди не відчують і не побачать їхніх результатів – то вже ніхто не контролюватиме ситуацію. І досі заглушений протест відродиться наступного ранку сліпим бунтом, який змете усіх і все.

Чи здатен Янукович до компромісу? Лише під тиском сили і при усвідомленні того, що в іншому випадку втратить усе. Ним керує лише страх – найгірший порадник у ситуації глибокої кризи, яку зараз переживає Україна. Страх перед втратою влади і багатства, а також перед виходом із ув’язнення Юлії Тимошенко, політика, якого насправді панічно боїться.

Опозиція має все менше поле для маневру. Вона повинна враховувати прогресуючий радикалізм частини протестуючих і загострювати вимоги. Тим більше, що молодь, яка б’ється з «Беркутом», підтримала Тимошенко. Лідерка, відсутність якої все більше відчуває Майдан, очікуючи негайних успіхів від своїх керівників. Бо в результаті двох місяців стояння на Майдані – так говорять не лише радикали – замість поліпшення ситуації українці отримали диктатуру.

Доля української демократії найбільшим чином залежить від позиції мешканців Києва. Їхньої стриманості, благородства і здатності примусити правлячий режим рахуватися з голосом суспільства, а також інтересами держави. Кияни протягом двох місяців підтримували мирний протест, не реагуючи на незручності, пов’язані з вилученням центра міста з нормального життя чотиримільйонного мегаполісу.

Невідомо, як відреагують на вуличні бої, а також на присутність безпрецедентної кількості міліції та війська у своєму місті.

Та, судячи з їхньої дотеперішньої позиції, волі для продовження протестів їм не забракне.

Мирослав Чех, Gazeta Wyborcza

Переклад з Gazeta Wyborcza