У 90-х роках я багато часу присвятив мовним питанням будучи активним членом Товариства української мови ім. Шевченка (потім недоречно перенайменованого в товариство «Просвіта»). Про це можна написати чимало спогадів. З того часу пройшло вже понад 10 років, але, на жаль, мовне питання в Україні по-суті залишилося не вирішеним.

Навіть помаранчева влада досить мляво ним займалася. Яскравий приклад: пам’ятаю як один з мовознавців (на жаль, забув прізвище, можливо Віталій Радчук) казав, що прийшли до М. Томенка, віце-премєра з гуманітарних питань в 2005 році, з проектом змін до правопису української мови, а той їх відразу «обрубав» словами на кшталт «А навіщо це взагалі потрібно?!». Ось і живемо з радянським правописом, в якому по-суті додали лише літеру «Гг» (та й то лише в деяких маловживаних словах, хоч ця літера мала би широко вживатися при передачі іноземних власних назв).

Як відомо, теперішня влада намагається вирішувати будь-яке питання кардинально. Всі добре відчувають наслідки (як правило, дуже сумні для 90 відсотків громадян), але тепер вона взялася за справу ще кардинальніше – ВР прийняла в першому читанні законопроект двох одіозних українофобів «Про засади державної мовної політики» №9073. Очевидно, що закон приймається під вибори з метою повернути ПР електорат Східної та Південної України.

У своїй сутності закон спрямований на забезпечення юридичного права громадян держави (зокрема, і високопосадовців), які мешкають перш за все в Східній та Південній Україні і навіть в столиці (!), не знати державної мови та вимагати скрізь застосовувати російську. А оскільки практично всі етнічні українці російську мову знають (принаймні краще, ніж добра половина теперішніх міністрів знає українську), то наслідок очевидний – українська мова буде загнана в провінційне гетто.

На жаль, політики від опозиційних сил, хоч і мають доступ до деяких ЗМІ (радіо «Ера», 5-го каналу та каналу ТВІ), виявилися некомпетентними та непідготовленими до аргументованої дискусії з такими професійними депутатами-українофобами як В.Коліснічєнко, С.Ківалов та В.Кісєльов. Більше того, такий професійний «борець» за українську мову, як вічний голова товариства «Просвіта» пан Мовчан, виявився професійним зрадником українських інтересів – його 5 червня ніде не було видно.

У зв’язку з цим хочу українцям навести і прокоментувати деякі доконані факти та аргументи стосовно чергового загострення мовного конфлікту в Україні. Ці факти і аргументи зобов’язані знати депутати від опозиції.

Читати повністю ТУТ