Доволі нечасто в москальській літературі зустрінеш рядки у подібному стилі, що явно засвідчують силу руського народу у сиву давнину, його спроможність відстоювати свої права перед найлютішим ворогом й миттю, коли ці права порушені, здобувати перемогу. Нема, на жаль, тепер жодного Олега Віщого. Тож єдина надія на те, що нинішні хозари падатимуть самі під вагою власних обладунків і, таким чином, перемагатимуть себе самих. Як хтось тепер подумав, що я фантастичні речі розповідаю, то візьму на себе сміливість стверджувати, що саме так воно тепер і відбувається.

Між іншим, Азарова останнім часом в інтернеті усе частіше „чомусь” називають хазаровим. Щось подібне до кочових хозар, які до 11-го столітя були східними сусідами русичів, грабували слов’ян та сповідували іудаїзм. Його причетність до численних податкових новацій доводити не потрібно. Це загальновідомі речі, і вони вже багато років поспіль мають назву азаровщина. А щодо маніякальності процедури, дозволю собі пояснити від себе: „маніякальність” походить від англійського „money” (мані) – гроші, а також українського „як” – тобто, як їх взяти?

Отакий у нас „маніяк”, що розпочав працювати одразу після обрання Януковича на президента всєя малоросія та застосовувати у своїй невтомній праці саме ті методи, які йому найкраще відомі. А саме, кожному порядному хазарову конче необхідно обкласти руський (український) нарід як можна більшою даниною, створити для нього умови, за яких він би вічно був щось винен великій хазарії та платив, за сучасним визначенням, не тільки податки, але й штрафи. Отож, на доказ своєї тези розповім вам, шановні читачі, як я нині звіти в податкову здавав.

Але перше, дозволю собі розповісти невеличку передісторію. Колись, ще за попередньої каденції того ж самого хазарова і його особистого керівництва податковою економікою України я змушений був зареєструватися приватним підприємцем, тобто, як тепер модно казати, - самозайнятою особою. Іншого виходу не було, бо на офіційній роботі, де всім відала бухгалтерія, навіть тієї мізерної зарплатні по кілька місяців не платили, і моя родина вже тоді опинилася на межі цілковитого зубожіння, не зважаючи на „престижність” моєї посади. Було мені або хабарі брати, або самому на себе працювати йти. Втім, доля подарувала тимчасове звільнення від хазаровшини, і справи мої як підприємця пішли вгору. Разом з ними, звісно, з’явилися обов’язки щоразу носити дурноваті папери до податкової інспекції та пенсійного фонду. Але на це уваги не звертаєш, поки хоч якась копійчина до кишені потрапляє. Тепер – все інакше.

Повернувся хазаров – понад рік уже мої підприємницькі доходи дорівнюють абсолютному нулю. Тим не менш, звіти потрібно здавати, бо інакше – штраф. А штраф у нинішніх умовах, коли самі хазарови зробили все, аби такі як я нічого не заробляли, єдиний легальний спосіб поповнити бюджет хазаровської держави за рахунок тих, хто працювати хоче, але через політику влади не може. Штраф платити немає з чого. Відтак, не зважаючи на те, що застудився (з носа тече, температура, вуха вже заклало), із самого ранку сідаю за стіл й починаю писати звіти. Там – купа відомостей про мене і самі прочерки, де треба про зароблені гроші повідомляти. Написав – несу.

Ви думаєте, хвора людина могла б почекати до одужання, а вже потім до податкової йти? Помиляєтеся. Зрештою, в мене був невеликий вибір. Або – до податкової, не зважаючи на ризик дістати ускладнення та лягли до ліжка надовго. Або – до поліклініки за довідкою цофати. Ну що то за вибір? Поліклініка так само далеко. Там також, мабуть, буде черга. Потім ще раз треба буде за довідкою прийти. А потім – просити податкову, щоб скасувала накладений за невчасно поданий звіт штраф через хворобу. Процедура ще та. Тож краще, не заважаючи на власний стан здоров’я, одразу в хазарівський осередок – так простіше.

Заходжу – у віконці, де маю здавати звіт, податківця нема. Є лише оголошення: „Технічна перерва – 15 хвилин”. Переді мною вже черга. Чекаємо хвилин 20. Податківця нема. Людей (звітоздавців) збирається усе більше. Вони нервують (зі свого досвіду знаю, що подальший сценарій є цілком стандартним, бо за мою практику повторювався вже десятки разів). Нарешті, коли наближається „точка кипіння” гнівних підприємців, пані з віконця для юридичних осіб „ласкаво погоджується” приймати звіти й від фізичних, бо того, хто повинен це робити, нема, а їй і так уже хвилин з десять нема до чого вчепитися...

Читати повністю тут