Демократія — це всього лише один з можливих способів встановлювати у суспільстві закони й правила їхнього виконання. І якщо закон створення законів та їхнього виконання виконується — то це і є демократія.

За українських реалій геть усе вирішує правлячий клас, який фактично зазнав дуже незначних змін з моменту здобуття Україною незалежності у 1991 році. Решта: вибори й інша мішура — лише низькопробні демагогічні прийоми, щоб «пудрити мізки» довірливим громадянам. Насправді ж є група осіб, що реально управляє всім, у тому числі й суспільною думкою. Маючи владу, фінансові й медійні ресурси, вона завжди може переконати суспільство у тому, що нібито воно має шанс отримати саме те, чого воно хоче. Й більшість готова вкотре і вкотре абсолютно демократично підтримати те, чого від нього хочуть можновладці.

За останні роки в Україні біля влади змінювалися ставленики фінансово-промислових кіл, по суті, призначувані ними на посади президентів і прем'єр-міністрів, й які проводили політику вигідну, в першу чергу, цим грошовим мішкам. Демократична система керування виродилася в безмежну владу грошей і вузького кола людей, котрі ними володіють. Все інше — висування кандидатів, їхні програмні промови, вибори і т.п. — лише спектакль, криклива й вигадлива декорація, покликана тримати справжніх хазяїв у тіні та продукувати в «електорату» ілюзію його причетності до вирішення долі країни. Демократія в її українському варіанті виявилася безвідповідальною й такою, яка гнучко маніпулює системою, покликаною утримувати фактичну владу в руках вузького кола людей, не засвічуючи їх широкій публіці.

Таким чином, у разі будь-яких наявних провалів завжди винуватий тільки сам народ — адже чи не він добровільно вибирав собі подібних керівників? По своїй суті демократія у відриві від стримуючих культурно-історичних балансирів (що йдуть скоріше від релігії, але ніяк не від самої демократії) веде до вакханалії найбільш примітивних людських інстинктів — духу наживи, неправди в ім'я матеріальної вигоди, невтримному споживанню... одним словом, — до всіх смертних гріхів, перерахованих у Біблії. Можливо, що демократії в чистому виді не існує у жодній країні світу. Оскільки в реальності демократія — це скоріше за все не лише народовладдя, а вміння розумним способом заручатися підтримкою свого народу й, наобіцявши йому «золоті гори», втілити у життя хоча б частину даних під час передвиборного змагання обіцянок. На жаль, необхідно констатувати, що у більшості випадків (поки що) все те, чого наобіцяно українському народу, не виконуються. А механізму відповідальності можновладців за подібне невиконання просто не існує. Тож чи не від цього усі поточні проблеми української демократії?..

Текст подано у скороченні

------------------------------------
В тему:

Час змінювати Систему

Раціоналізація держави

Політичний атракціон «чесна дурильня», або «знов депутати навколо…»

Целофанова республіка

Роздвоєна ідеологія Незалежності

Свято об'єднання олігархів. Вітаємо!

Монако примирив "еліту політичної нації"