Одеса вишиванкова, а значить – українська

 А він вилився у триденне свято в дусі українських народних традицій. Улаштований уп’яте фестиваль продемонстрував усім, що Одеса поступово дерусифікується.

Головними заспівувачами цього велелюдного дійства стали активісти громадської організації «Молодь демократичного альянсу». Вони задумали і блискуче провели 23-25 серпня безліч масових заходів, а їхніми найбажанішими учасниками стали одесити у вишиванках.

Найбільше мені подобалася малеча в українському народному вбранні. Тож я не проминув сфотографувати юних братів грузинів Георгія й Едика Худжишвілі, які народилися в Одесі й вважають себе українцями.

А семирічний Святослав Навроцький охоче продемонстрував свою шаблю й пістоль біля стенду «Козацькому роду нема переводу». Цей юний козак разом із батьком постійно відвідує клуб «Холодний Яр».

Якби проводився конкурс на кращий дівочий віночок, то приз, на мій погляд, слід було б вручити дівчинці, голівку якої матуся прикрасила віночком із ягід свіжої калини. 

Найголовнішою фестивальною подією 24 серпня став традиційний вишиванковий ланцюг. Якщо п’ять років тому лише 79 одеситів у вишиванках, взявшись за руки, утворили перший ланцюг на Потьомкінських сходах, то цього разу їх було 737 чоловік. Він простягся від пам’ятника Дюку мало не до самого морського вокзалу. Однак торішній показник у 852 особи цього року перекрити не вдалося.

Дуже не просто було журі конкурсу на кращу вишиванку визначити переможця. Після тривалої дискусії найдосконалішою було визнано сорочку Дарини Коваль, мережану червоними й чорними нитками. Їй голова журі Кирило Філімонов і вручив почесну відзнаку.

Було ще кілька змагань, зокрема, співанковий конкурс на краще виконання українських пісень та з приготування українських страв.

У захоплююче багатоборство вилився конкурс із поїдання вареників на швидкість. Бажання позмагатися виявили більше сорока чоловіків, жінок і дітей. Після відбіркового туру в півфінал пройшло десять їдців. А за призове місце змагалися переможець вареничного турніру 2010 року Дмитро Король та торішній чемпіон Костянтин Максимішин. Чемпіоном став Костянтин, який продемонстрував на дистанції феноменальну швидкість - 0,56 вареника/секунду. Наступного року дворазовий переможець братиме участь одразу у фінальній частині змагання, а хто кине йому виклик, побачимо.

Серед інших заходів «Вишиванкового фестивалю» велику зацікавленість присутніх викликали майстер-класи кращих вишивальниць, керамістів, умільців виготовляти обереги - ляльки-мотанки, а ще показ колекцій сучасного одягу в українському народному стилі, козацькі забави. На сцені, змінюючи один одного, виступали українські поети та прозаїки, найкращі фольклорні колективи, дитячі ансамблі. Для найменших учасників свята було влаштовано забаву «Веселі речі для малечі». Після заходу сонця у Місячному сквері шанувальники кіно мали змогу побувати на перегляді українських фільмів. А у міському саду в ці дні активісти кількох громадських організацій пригощали всіх бажаючих борщем та варениками. На Приморському бульварі присутні мали змогу поласувати духмяними й пишними калачами.

Залишав я свято, коли на сцену піднялися юні організатори фестивалю й разом заспівали державний гімн. Потім, проходячи Тещиним містком, побачив, що на його перилах хтось вивісив російський триколор. Це була зухвала й провокаційна витівка, приурочена саме до дня Незалежності України. Та на цю ганчірку ніхто й уваги не звертав. А за мостом, юнаки і дівчати у цей час прикрашали ажурну металеву конструкцію «Любляче серце» великим бантами у кольорах державного прапора. І подумалося, що оце і є справжня Одеса, позначена синіми й жовтими кольорами, вона нині вишиванкова, а значить – українська.