Рішення Євросоюзу про статус України як спеціального сусіди чомусь викликало в Києві шквал по-дитячому щирого обурення на межі страшної образи. Проте причин для песимізму немає. Більше того - національні інтереси взагалі дозволяють нам не звертати уваги на демарші іноземного походження.

Комплекс препарування євроінтеграційного муляжа доцільно розділити на дві підгрупи.

Підгрупа №1. Підстави.

1. Україна, як член СНД, не може належати до ЄС за визначенням. Невже вітчизняні чиновники від МЗС та радники Президента з міжнародних питань настільки наївні, що свято увірували в можливість одночасної приналежності країни до ЄС та СНД? СНД - це бізнес-проект, дарований міжнародною олігархією московським кримінально-фінансовим кланам з метою раціонального визиску та політичного контролю над багатими на природні поклади територіями в інтересах зацікавлених сторін. ЄС - те саме, тільки контролери інші. Кожного імплантовано до більш придатних для вживлення середовищ. Тверезомислячий співвітчизник ще від Біловезької пущі розумів, - пафосні заяви з високих трибун про європейський вибір України не несуть в собі жодного смислового навантаження.

2. Інформаційне поле України від моменту трансформації СРСР на СНД методично пропагує приналежність населення держави до колишнього Радянського Союзу. Для чіткої територіально-ментальної ідентифікації запроваджено терміни близьке та далеке зарубіжжя. При цьому далеким зарубіжжям вважаються саме країни-учасниці та кандидати до Євросоюзу. Для порівняння: Польща - це далеке зарубіжжя, а Якутія - близьке зарубіжжя. Сучасне мистецтво РФ в усіх його формах та якісних параметрах також недарма обзивається вітчизняним.

3. Як влада, так і опозиція психологічно уярмлені вірусом орієнтації на зовнішні чинники. Підставою чи не всіх рішень в політичній, економічній, культурній, військовій сферах є апеляція до іноземних аналогів. «В Росії є трастові компанії, давайте й ми собі зробимо», «в Голландії легалізовано маріхуану, а чому б і нам про це не подумати...» тощо. Жоден (!) відомий політичний чи просто авторитетний вітчизняний суспільний діяч не назвав це безглуздям. З такою психологічною поставою роль України в СНД, ЄС, ГУАМ, НАТО, СОТ буде однозначно роллю аутсайдера.

Підгрупа №2. Для чого нам Євросоюз?

1. Політичні та ще більшою мірою економічні еліти держав-учасниць ЄС вкрай далекі від перетворення континенту на регіон морального та фізичного здоров’я. Адже не секрет, що система суспільних цінностей Євросоюзу усіляко сприяє максимальній і всебічній толерантності в справі легалізації гомосексуальних шлюбів з правом усиновлення, легалізації для початку легких наркотиків, створенню штучного мультикультурного середовища, лояльності до агресивних форм поведінки з боку азійсько-африканських мігрантів, нав’язуваного споживання звироднілих форм мистецтва та поведінки. Сприймаючи правила гри, отримуєте можливість мати гарантований хліб з маслом. Питання в тому, чи є природнім для нормальної людини пропоновані правила гри сприймати?

2. У публічних воланнях про європейський вибір України чітко прослідковуються споживацькі мотиви. «Ось вступимо в Європу, і будемо добре жити». Замість акцентування на необхідності покладатися на власні сили, замість культу розумного ізоляціонізму та самодостатності, пропоновано чекати нескінченних потоків гуманітарки. Вже сам факт подібного підходу до справи викликає адекватне ставлення до рекламних агентів оновленого Союзу.

3. Найпринциповіший момент полягає в тому, що Євросоюз не має нічого спільного з Європою націй. Долучення до цього аморального сукупчення, в якому, до речі, зазнають переслідувань саме корінні європейці, що прагнуть зберегти власну національну, расову та культурну ідентичність, не відповідає інтересам України як центру східноєвропейської слов’янської цивілізації. Нам не треба прагнути до Європи - ми в ній перебуваємо за фактом географічного розташування. Оптимально саме Київ може стати центром альтернативної Європи, котра прагне лишатися білою, розумною та працьовитою. Для початку варто розпочати з себе, щодня тим чи іншим чином наближаючи момент тріумфу.

«Дай мені руку, кличе славна дорога,
Ми підемо по ній у навколишній світ під проводом Бога.
А той брат лиш стояв на суцвітті калини,
Його руки судомно стискали тіло моєї дитини»

Кому Вниз, Птаха на ймення Nachtigall


В тему:

Арійська метацивілізація