Чому штучний інтелект поки що не зміг спричинити обіцяну революцію в освіті та замінити живих репетиторів

У своєму відео економіст Віктор Галасюк проаналізував статтю Дженні Андерсон і Майка Голдштайна "Штучний інтелект не може вирішити проблему мотивації учнів", у якій вони пишуть, що, виявляється, штучний інтелект не є найкращим вчителем.

Віктор Галасюк розказав про «революцію, якої не сталося», та підняв питання, чому технології не можуть заповнити провалля в людській мотивації.

Незважаючи на амбітні заяви лідерів технологічної галузі та масштабування платформ на кшталт Khan Academy, реальне використання персоналізованих чат-ботів залишається низьким через відсутність мотивації в учнів. Основна проблема полягає в тому, що алгоритми не здатні надихнути дитину або допомогти їй подолати когнітивний дискомфорт, який виникає під час засвоєння складних знань. 

Навчання є насамперед соціальним процесом, де ключову роль відіграє емоційний зв'язок, групова динаміка та авторитет вчителя. Натомість цифрові інструменти можуть лише поглибити нерівність, оскільки приносять користь лише невеликому відсотку вже високомотивованих студентів. 

Зрештою, найбільш ефективним шляхом розвитку освіти вбачається симбіоз технологій та талановитих педагогів, які здатні залучити учнів до активної співпраці.

Віктор Галасюк, посилаючись на Лоренса Голда (автора книги «Наука репетиторства»), також розказує про «проблему 5%».

Лише близько 5% учнів використовують освітні технології за призначенням і отримують від цього відчутні освітні вигоди.

Замість того, щоб зробити якісну освіту доступною для всіх (демократизувати її), інструменти штучного інтелекту можуть поглибити соціальну нерівність. Вони стають додатковим важелем для тих учнів, які вже є мотивованими та прагнуть випереджати інших. Така мотивована меншість зазвичай походить із заможніших родин, де обоє батьків мають гарну освіту.

Галасюк зазначає, що навіть найкращі алгоритми та гейміфікація не можуть змусити учня вчитися, якщо у нього немає внутрішнього натхнення чи бажання, оскільки навчання – це важка когнітивна праця.

Отже, хоча штучний інтелект має колосальний потенціал, без належної мотивації, яку зазвичай забезпечують вчителі через «людський дотик» та соціальну взаємодію, він залишається ефективним лише для дуже вузького кола дітей.

Принагідно проанонсуємо іншу статтю The Atlantic, яка називається "Люди, які процвітатимуть в епоху штучного інтелекту". Її автор Девід Брукс стверджує, що в епоху ШІ запорукою успіху стане здатність до розумових зусиль, а не лише інтелект, оскільки ШІ стає загальнодоступним. Брукс наголошує на важливості волі, амбіцій та усвідомленого мислення, протиставляючи «схильних до пізнання» людей тим, хто уникає складних завдань.

Успіх визначатиметься готовністю докладати розумові зусилля, оскільки волевиявлення стає ціннішим за автоматизовану генерацію контенту. Успішними стануть люди з високою потребою в пізнанні, які використовують технології для посилення власного критичного мислення, уникаючи пасивного споживання «інтелектуального шлаку».