Це добре, думати корисно, а у цьому випадку вкрай необхідно! Але без доброзичливців не обходиться. Потягнулися убік Києва віртуози чорного піара. З тієї країни, де в цьому досягли успіхів. Одинаки і цілі бригади. Почекайте, ми вам зараз, недоумкам, розповімо, хто вам єдиний потрібний! От він, за нього і голосуйте.

Та бог з ними! Це найманці, шабашники, заплічних справ майстри. Їм що мочити самі знаєте де, що медом мазати. Заробляти їм на хліб треба, годувати родину.
Гірше, коли починає шабашити ціла держава. Так прямо й оголошено: Росія визначилася з кандидатом. У рубриці “Нарешті!” Як презент українському виборцю обіцяно за кандидатом придане 800 млн. зелененьких. Спочатку мова йшла про 600 млн., а потім було вирішено надбавити. Так хто їх там, журавлів у небі, перерахує? Знавці говорять, що вкладення в кандидатів вигідна справа, окупається з лишком.

Декларується, що Путін і Янукович – це політики прориву. Куди прориватимемося? У Європу? Ні, Європа відкидається. В Азію, хлопці, в Азію! Простору там багато! У Владивостоці технологію випробували, світ не впав! Даєш Януковича! А що ж Ющенко? Та боже нас упаси! Суцільні недоліки! Не пунктуальний, залежний, слабкий! І ще двадцять сім недоліків! З таким в Азію не прорвешся. Від себе зазначу: Україні це і не потрібно. Наїлись.

І це все явно чи неявно читається у новому щотижневику “Час України”, ніде не зареєстрованому, засновником якого значиться “Русский институт”, що є додатком до “Русского журнала”. Ясно?

Головний редактор М.Шевченко переклав назву своєї газети на російську мову як “Час Украины”. У зворотному перекладі це повинно звучати як “Година України”. Чому ж редактор так мало часу відвів Україні, якусь годину?

Здається, мало хто сумнівається у тому, що Україна вийшла, слава Всевишньому, на часовий простір. Негативне ставлення головного редактора до розпаду СРСР, тобто до здобуття незалежності Україною, недвозначно викладено у програмній статті “Хто ми такі?”, опублікованій у другому числі щотижневика.

Отже, братерська допомога приспіла. Хоча гострослови говорять, що історія вчить тому, що нічому не вчить. Однак і забувати її теж гріх. У 1918 році теж була надана братерська допомога. Про ці факти історії не прийнято згадувати в російських підручниках. Вони говорять про те, що радянська влада була експортована з більшовицької Росії в Україну. Збройним шляхом. У результаті чого республіка не тільки поміняла політичний лад, але і була позбавлена незалежності, яку вона отримала в результаті розпаду Російської імперії.

Для надання видимості законності інтервенції в Українську Народну Республіку (УНР) у Москві на початку липня 1918 року терміново було створено Комуністичну партію більшовиків України на чолі з П’ятаковим. Цей факт - проведення І з’їзду КП(б)У - був увічнений згодом меморіальною дошкою у дворі Московського архітектурного інституту. Вона і зараз там висить. В Україні на той час існувала своя соціал-демократична партія, що сповідала марксистську ідеологію і брала участь у коаліційному уряді УНР. Більш того, існувала й українська компартія, що стояла на позиціях державного суверенітету України.

Щоб виключити можливі думки про самостійність, КП(б)У була утворена як підрозділ РКП(б). Другий з’їзд КП(б)У також проходив у Москві в жовтні 1918 року. Він звільнив П’ятакова від займаної посади. Йому знайшлася інша справа – він очолив у Москві тимчасовий український уряд у вигнанні, що був утворений у листопад. цього ж року. Це був другий за рахунком український більшовицький уряд. Перший утворений в грудні 1917 року в Харкові, коли стало відомо, що у Всеукраїнських Установчих зборах більшовики одержали лише 10 відсотків місць. У скликаному ними ж Всеукраїнському з’їзді Рад у тім же місяці більшовики також виявилися в меншості.

У листопаді 1918 року утворений в Москві український уряд переїжджає в прикордонне з Україною містечко Суджа Курської області. 11 листопада РНК РСФРР видає директиву “Про підготовку екстреної військової допомоги трудящим України”, а 20 листопада ця братерська допомога почала надходити під командуванням Антонова-Овсєєнко. За військами в Харків було десантовано і тимчасовий український уряд, а місто стало столицею України. У грудні того ж року в газеті “Известия” публікується циркуляр Міністерства закордонних справ РСФРР про те, що Москва відмовляється надалі визнавати незалежність УНР.

Далі боротьба буде йти зі змінним успіхом. Прийдеться і зазнавати поразки, прийдеться і третій український уряд у вигнанні формувати, але сили були нерівними, і Україна до кінця 1921 року повернеться в лоно Російської імперії, цього разу комуністичної.

Цікаво те, що у найповнішому зібранні творів В.І.Леніна, виданому відразу після його смерті за редакцією Н.І.Бухаріна, мені не вдалося відшукати ніяких згадувань привітання, програмних рекомендацій про заснування в Москві КП(б)У. Знали, що справа нечиста, не хотіли засвічуватися.

Так і в цьому випадку - головні закоперщики в тіні, а як щит на передній лінії “зитцпредседатели”, іміджмейкери - шевченки, гордієнки. І невтямки громадянам Росії, начебто б і етнічним українцям, що негоже втручатися в справи іншої держави. Срібляки проїдяться, а гріх на душі залишиться.

Віктор Марченко,
доцент Московського державного технічного університету ім. Баумана, кандидат фізико-математичних наук


----------------------------------------------------

В тему:

Передчасна радість

Звернення до української молоді Росії

“Наше вам, панове московити…”

Почуй мене, Україно!