Окрім цього, Україна висунула й низку інших умов. У Росії здійнялася звична для таких випадків істерика. Там знову вдалися до шантажу й пообіцяли продовжувати війну, якщо Україна висуватиме такі умови. Та хоч би скільки в Москві злилися й кидалися звинуваченнями, позиція України щодо розпуску «ЛНР»-«ДНР» абсолютно правильна, переконаний Денис Казанський в журналі "Український тиждень", пише Радіо Свобода.

В самих мінських угодах немає ніяких «ЛДНР». Є тільки окремі райони Донецької та Луганської областей – ОРДіЛО. Отже, порушенням мінських угод є якраз сам факт існування так званих «республік».

Так, угоди в Мінську справді підписували лідери незаконних збройних формувань «ЛДНР» Олександр Захарченко та Ігор Плотницький. Ось тільки робили вони це як приватні особи без зазначення будь-яких посад. До того ж один із них уже мертвий, а інший зник безвісти після перевороту в угрупованні «ЛНР». Нічого дивного в тому немає, зазначає автор і наголошує, що легко й швидко вороги здатні помиритися й пробачити один одного тільки в малобюджетних серіалах. А в реальності воєнні конфлікти можуть тривати десятиліттями й не мають простих рішень. 

Тому тим, хто чекав, що Володимир Зеленський, подібно до свого героя Голобородька, швидко помирить «ворогуючих українців», доведеться зіткнутися з жорстокою реальністю, яка полягає в тому, що конфлікт на Донбасі не є внутрішнім і Україна змушена протистояти зовнішній агресії. Її мета – ліквідація українського суверенітету. Тому просто обійнятися з агресором і вмовити його не стріляти, як у кіно, не вийде, констатує автор у публікації «Хто кого розводить?»

Навіщо Зе-команда змінила склад ЦВК і хто в найближчі роки рахуватиме голоси українців, розповідає Роман Малко в статті «Ансамбль імпровізацій». Головними найімовірнішими причинами видаються лише дві.

По-перше, «слугам» потрібна своя ручна ЦВК не так задля можливого втручання в майбутні виборчі процеси, як для контролю над власною фракцією.

Ще одна ключова причина – особиста помста Андрія Богдана, вважає автор. І розповідає про протистояння на окрузі № 169 у Харкові, де у двобої зійшлися народний депутат Олександр Грановський і кандидат від «слуг» Олександр Куницький. Утім, хоч би якими були справжні мотиви розігнати стару комісію, для «Слуг народу» то справа принципу. Задля цього вони були навіть готові ділитися власною квотою з іншими фракціями. Докладніше йдеться .​

Головною причиною проблем в Україні є корупція. Однак вона не виникає на порожньому місці, тому головне питання – в чому її причини, зазначає дописувач тижневика «Новое время» професор економіки Дарон Аджемоглу.

Він вважає, що як і в інших радянських республіках, влада в Україні тривалий час концентрувалася в руках партійної еліти, яка найчастіше призначалася Кремлем. І, як і в більшості інших колишніх радянських республік (за винятком країн Балтії), український відхід від комунізму очолила колишня комуністична еліта. Це не привело ні до чого доброго.

Але у випадку України ситуація погіршувалася безперервною боротьбою за владу між конкуруючими кланами комуністичної еліти і олігархів, яких ця еліта допомагала створювати і плодити. Дописувач наголошує, що подолати корупцію може лише громадянське суспільство, а не просто сильна держава.

Відмінною рисою посткомуністичного перехідного періоду в Польщі стало не ефективне управління зверху або впровадження вільного ринку, а пряма участь поляків у створенні знизу посткомуністичних інститутів країни. Україна ж, навпаки, отримала повну дозу «приватизації» і «ринкових реформ» зверху. Ніхто навіть не робив вигляд, що намагається посилити громадянське суспільство, і перехідний процес передбачувано виявився під контролем олігархів і колишніх співробітників КДБ. Про наслідки йдеться в матеріалі «Тримай злодія».