Торік Китай отримав 52,7 мільярдів прямих іноземних інвестицій. Вражаюча сума, чи не так? Її цілком достатньо для того, щоб країна стала найбільшим у світі одержувачем іноземних інвестицій. Основна частина надходжень була витрачена на розвиток китайського експортного сектору, а сама величезна сума інвестицій демонструє, що Китай став важливою частиною світової економіки.

Цілком можливо, що суму інвестицій у китайську економіку перебільшують. Практика "кругового обертання", при якій китайські компанії вкладають гроші в оффшори, а потім витягають їх звідти як "іноземний" капітал для того, щоб отримати податкові та інші пільги, приводить до того, що деякі внутрішні інвестиції сприймаються як іноземні. Однак подібні заяви не повинні применшувати факту наявності сотень мільйонів доларів інвестицій в економіку Китаю.

Не беручи до уваги непередбачені обставини, які можуть виникнути, потік інвестицій продовжується і зростає. Іноземні виробники продовжують розширювати свою присутність на китайському ринку. Компанія Intel у 2003 році збирається збільшити поточні інвестиції з 200 мільйонів до 500 мільйонів доларів. А вступ Китаю до ВТО дозволяє іноземним компаніям купувати пакети акцій у до цього закритих секторах китайської економіки. Ще в жовтні 2002 року компанія HSBC Insurance заявила про придбання за 600 мільйонів доларів 10% пакету акцій компанії Ping An Insurance - другої за розмірами страхової компанії Китаю.

Враховуючи, що таких угод не одна й не дві, а набагато більше, розмови про зростання прямих іноземних інвестицій у китайську економіку можуть бути чим завгодно, тільки не фантастикою. Але є одне велике але: у той час як іноземні інвестиції відіграють значну роль для Китаю, перетворюючи країну на могутній інструмент експорту, їхній вплив далеко не універсальний. Інвестиції мало впливають на внутрішні регіони країни.

Результати фінансової діяльності китайських провінцій за 2002 рік ще тільки будуть оприлюднені. Однак вони будуть мало відрізнятися від показників 2001 року. Торік 50% прямих іноземних інвестицій в основному осіли в провінціях Гуандун, Шанхай та Цзянси. Більшість решти інвестицій пішли в інші провінції вздовж узбережжя Китаю.

У внутрішні регіони країни, і навіть у деякі провінції вздовж узбережжя, потік інвестицій був дуже слабким. У 2001 році одна з найбідніших провінцій Китаю, з населенням 40 мільйонів чоловік, отримала менше, ніж 30 мільйонів доларів. У регіонах, подібних до цього, розвиток, як правило, відбувався за рахунок урядових коштів, в основному в розбудову інфраструктури та будівництво. До цього моменту, зусилля зі стимулювання економіки мали успіх – протягом кількох останніх років ріст ВВП складав 7%. Але в квітні минулого року, міністр фінансів Китаю попередив, що уряд не в змозі необмежено фінансувати зростання, яке спричинює дефіцит витрат.

Коли потік внутрішніх інвестицій згасне, у більшості прибережних провінцій він буде компенсуватися за рахунок постійних іноземних інвестицій та експортних операцій. Однак повсюдно в країні нестачу урядового фінансування компенсувати буде нічим. Насправді, більшість районів уже відчуває нестачу інвестицій. Завдяки величезним урядовим інвестиціям останніх п'яти років більшість другорядних міст, з більшістю столиць провінцій включно, з надлишком отримували фінансування на будівництво, як правило, порожніх шосейних шляхів та непотрібних мостів, а також величезних багатоповерхових вокзалів, від яких за день відходило максимум два потяги.

Зайві інвестиції також спричинили надлишок виробничих потужностей. Саме це стало основною причиною дефляції, що котиться країною, починаючи з 1998 року. Крім того, надлишок фінансування створив десятки тисяч збиткових компаній, які тримаються на плаву лише за рахунок банківських позик, збільшуючи безнадійні борги китайських банків, сума яких уже зараз складає 40-50% усіх позик.

Другорядні міста навряд чи підходять як пункт призначення для іноземних інвестицій. Масові міграції робочої сили в Китаї означають, що дешева робоча сила може бути доступна на узбережжі. А нерозвинена інфраструктура призводить до того, що навіть якщо компанія буде заснована у внутрішній провінції Китаю, доставка вироблених товарів у порти стане головним болем для керівництва, а внутрішній ринок занадто бідний, щоб продавати товари на ньому. Для інвесторів вигідно розміщати свої капітали у прибережних районах, із прямим доступом до міжнародних портів, що полегшить експортно-імпортні перевезення. Крім того, так трапилося, що багаті потенційні споживачі живуть на узбережжі Китаю.

У результаті іноземні інвестиції в економіку Китаю будуть призводити до збільшення і так відчутної прірви між багатим східним узбережжям країни та іншими регіонами.

Прямі іноземні інвестиції будуть продовжувати підтримувати щорічне зростання ВВП на рівні 7-8%, необхідне для утримання росту економіки країни попереду швидко зростаючої робочої сили. Але на узбережжі ВВП буде зростати на 10 і навіть більше відсотків, у той час, як в інших провінціях його ріст буде на рівні 5% і навіть нижче.

Розкол, що намітився зараз видається легко керованим. Однак для країни, що пишається своєю єдністю – і для уряду, який все ще заявляє, що керує задля взаємної вигоди всіх верств суспільства – сотні мільйонів населення, що залишилися за бортом економічного зростання, створять проблему, яку будуть не в змозі вирішити навіть іноземні інвестиції.


Підготовлено за матеріалами Financial Times

Переклад: Олександр Бухановський