Моя кохана серцем сестро,
Шляхетна розумом Брунгільдо,
Що повсякчас турбує небо
Чола осяйного твого?

О мій уважний світлий брате,
Державний муже Зороастре,
Думки усі мої сьогодні
Напрямлені лиш на одне…

Наскільки в висоту сягають,
Настільки ж в глибину занурять,
Коли так єство поглинає
Пізнання запитання знак.

І це питання невідступно
Зі мною вдень і ніч, і ранком,
Не полишає воно мене,
Не покидає ні на мить…

І що ж ти саме хочеш знати,
Прекрасна ясночола сестро,
Адже й серед земель далеких
Ти славна розумом своїм?

Простого розуму тут мало,
Ти знаєш це, мій мудрий брате,
Адже в таких речах в надрозум
Свідомість напрямляє спис.

Щоб суть свою в собі пізнати,
Лишаєш розум на поверхні,
А сам занурюєш глибинно
Свідомість в надра свого Я.

І тим шляхом ідеш все далі,
Спускаєшся  в те «Я» все глибше,
і «Я» твоє, як Аріадна,
У темряві тебе веде…

Ти розумієш: «Я» - не тіло,
Не розум «Я», навіть не серце,
Не почуття, ні те, ні інше
У світі не назветься «Я»…

То де ж воно?

Іди ще глибше…
Питай себе: «Хто – Я?» І в тиші
Своїй, нічим недоторканній,
Безгласну відповідь чатуй.

Свої думки полиш назовні,
Літають хай подалі тебе,
Хай лише тиша, чистий спокій
Візьмуть все єство у полон.

І тоді статися так може -
Гарантії на те немає, -
Але можливість все ж існує,
Що ти увійдеш в своє «Я»...

Розійдеться у єстві простір,
Заллє себе невтримним світлом,
І світла того буде стільки,
Що ним огорнеться весь світ…

Весь світ - отой безмежний простір,
Якого не осягнеш оком
І відчуттями не обіймеш,
Весь світ той буде у тобі...

Позбудеться кордонів тіло,
Ти вже його не відчуваєш,
Його тепер нема з тобою,
ТИ ВСЯ Є ВСЕСВІТ у цю мить…

Твоя свідомість вже пульсує
У кожній Космосу клітині,
І твоє «Я» - як вічна сутність,
Воно Є Тим, Хто Є УСЕ…

Воно розлите на Безмежність,
Воно Знання є самосуще,
Що поглинає всі питання…
Воно є відповідь на все.

І от коли, проживши миті,
Непорівнянні з чимось земним,
Ти повертаєшся у тіло…
То що тепер робити з ним?

О моя світла славна сестро,
Польотів понадхмарних пташко,
Прийми спокійно всю цю даність,
Оскільки вибору нема.

Коли виходиш ти за межі
І пізнаєш високий досвід,
Непросто повертатись в тіло
До буднів звичного життя.

Але коли на шлях ступаєш
Пізнання свого Я як суті,
То одночасно будь готова
Вмістити безміри світів.

Й пізнати всю багатомірність
Себе як сутності безмежжя,
Розкрити вповні скриту силу
Можливостей своїх Творця.

Нема в тім дива анітрохи,
Це є людський духовний досвід,
Що піднімає щораз вище
Завісу таїни Знання.

Та коли потім вже по мандрах
Назад повернешся у тіло,
Прийми сей досвід в повній тиші,
Дай тілу сприйняти його.

Живи у мирі з цим здобутком
Спокійно, просто і високо,
І певна будь:  то лиш початок
Безмежжя шляху пізнання…

Квітень, 2017 р.