Цілком зрозуміло, хто збив малайзійський Боїнг, хто є джерелом агресії в Європі, хто загрожує стабільності і миру. У США адміністрація президента прозоро натякає, що для неї проблема номер один вже не ІДІЛ, а Росія з її виходом з договорів щодо обмеження озброєнь.

Саме Росія в односторонньому порядку відмовилася від інспекції ядерних об'єктів, погрожуючи в тому числі вийти з договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Росія в односторонньому порядку виходить з договорів про скорочення звичайних озброєнь. Але тим не менше, Україна, яка ледь здатна поставити на ноги свій воєнпром, не отримує не тільки озброєнь від своїх політичних союзників, а навіть компонентів озброєнь.

Захід боїться Росію і не хоче її дражнити, заманюючи батогом і пряником в мишоловку? Частково це так, але лише частково. Захід боїться нестабільності всередині України, добровольчих батальйонів та їх вольниці? Його лякає слабкість центральної влади і корупція? Тут також є частина правди. Однак, варто поглянути трохи вперед.

Є тема, яку панічно не хочуть піднімати в розмовах політики як на Заході, так і в Росії. Це - можливе зближення політичних позицій України та Польщі. Тема настільки заборонена, що самі польські політики не дуже охоче її коментують. А тим часом історія повторюється, і повторюється аж ніяк не як фарс або драма.

Польща і Україна мають не тільки багато спільної історії, а й конфліктних ситуацій. Адже саме становлення Української держави відбувалося на тлі боротьби проти Речі Посполитої. Однак економічні та політичні зв'язки значної частини України збереглися з Польщею аж до 1939 року, коли в результаті пакту Мотолова-Ріббентропа Польща була розірвана на частини. Зараз же економічні зв'язки України з Польщі переживають підйом і в чомусь ренесанс. Також очевидний і політичний аспект. Але питання сталого польсько-українського Союзу не піднімається. Хоча тут присутні явні переваги, які протягом найближчих років стануть ключовими для політики і економіки в Європі.

Якщо через 10-15 років Польща і Україна зможуть об'єднатися політично і економічно, створивши також і військовий союз, вони стануть економікою і державністю в один ряд з такими країнами, як Німеччина, Британія і Франція, обігнавши Росію. Чому так? Неважко помітити, що Польща з населенням близько 39 мільйонів і Україна з населенням понад 43,5 мільйона без урахування анексованого Криму, мають важку промисловість і замкнуті промислові виробничі ланцюжки, можуть скласти гідну конкуренцію європейським товарам в рамках спільного ринку. Політично ж україно-польський союз матиме значну вагу в силу свого географічного положення.

Справа в тому, що цей союз своєю територією повністю перекриє шлях з Європи в Азію від Балтійського моря до Чорного. Винятком залишається тільки ненадійний зв'язок через Туреччину. Але розгалужена транспортна мережа України і Польщі будуть надійною опорою для пересування товарів, будучи кінцевою точкою для "великого шовкового шляху", який будується зараз Китаєм. Від цієї кінцевої точки в Європі буде залежати вся Азія, включаючи Китай, середньоазійські республіки і, звичайно ж, Росію. У політичному ж відношенні Росія буде відкинута на позиції допетровського періоду, маючи в своєму арсеналі тільки виходи до внутрішніх морів, де протоки контролюються третьою стороною - посередником в торгівлі.

Важливо також відзначити і зростаюче військове значення союзу. Військовий союз передбачає сильну армію, яка вже пройшла випробування в боях з серйозним противником, а в разі військового об'єднання і переходу на сучасні технології, об'єднана армія України і Польщі зможе грати не останню роль для НАТО, як її зараз грає Франція і Британія.

Польська армія (140 000 постійного складу) і Українська армія (250 000), сумарний військовий бюджет (близько 16 млрд. Доларів) плюс важке озброєння, а також можливість розміщення ПРО на території держав перетворять цей регіон в надійний захищений кордон. Армія цього союзу стане найсильнішою в Європі.

Звідси і всі віддалені побоювання і практично повне мовчання про перспективу потужного україно-польського союзу, союзу, який буде економічним і політичним конкурентом провідних локомотивів Євросоюзу. І роль України в цьому питанні ключова.

Значною мірою від політики України на найближчі 10 років залежить, чи відбудеться зближення між поляками і українцями, яке призведе до союзу. Цьому союзу всіляко опиратимуться все європейці і Росія, для якої такий союз стане, фактично, вироком. Але для України ситуація буде виграшною, тому щои несе цілий ряд переваг, і не тільки в політичній та оборонній сфері.

Через десять років величина ВВП України в сприятливих умовах може вирости майже в два рази від показника 2015 року та скласти до 420 млдр. доларів США, Польщі - понад 1,2 трл. доларів США. Сумарно - це рівень ВВП Росії і більше, ніж ВВП великих європейських держав. А контроль торгових шляхів між Європою і Азією дозволить здійснювати досить ефективні трансконтинентальні економічні програми. Динаміка зростання економіки не тільки збережеться, але й прискориться, що протягом 20 років призведе до зростання ВВП, що можна порівнювати з Британією чи Францією.

Майбутнє України варто пов'язувати не стільки з вступом в ЄС, скільки з взаємною інтеграцією з сильним історичним союзником, що дозволить проводити досить сильну незалежну економічну і державну політику. Локальна інтеграція на тлі загальної інтеграції у відкриті ринки і військово-політичні системи - це "серединний шлях", стежка в майбутнє, яку необхідно закладати зараз, не дивлячись на можливий спротив ряду політичних таекономічних сил.

І тут було б необхідним заручитися підтримкою сторони, яка може бути найбільш зацікавлена ​​в такому союзі. Це США і Канада, яким традиційно цікавий сильний проамериканський союзник, особливо, на Сході Європи. Таким чином США отримали б двох сильних союзників - Британію та Україну-Польщу, які наче формують зовнішні контури Європи, несучи на собі в тому числі і гарантії безпеки регіону в цілому.

Переклад з російської і виділення в тексті мої, О.К.