Одного ранку Ольга Вібер, українська активістка, що мешкає у німецькому Фрайбурзі, випадково виявила, що потрапила, так би мовити, під колеса російської пропагандистської машини: із російськомовного телебачення, інтернету, в соцмережах – всюди йшлося про те, що вона, мовляв, є «чорним трансплантологом», який у Німеччині торгує органами загиблих українських солдатів. 

Все сталося випадково, розповідає Ольга Вібер, яка на той час працювала в компанії з продажу медобладнання, а одного разу навіть сфотографувалася в халаті лікаря.

Таких історій, сфабрикованих кремлівськими «медіа», тисячі. І хоча нині атаки російських «тролів» окрім українців, знайшли й інші цілі, скажімо, турків, протистояння цивілізованого світу цій велетенській «машині зла», на думку євродепутата Марка Демесмакера, виглядає як поєдинок Давида з Голіафом.

«Виготовлення дезінформаційного продукту стало в Росії цілою індустрією, на яку витрачаються величезні кошти, – каже він. – Виглядає на те, що Росія завойовує інформаційні простори не лише України чи країн колишнього радянського табору, а й проводить «окупацію» громадської думки на Заході».

Щоб якось перешкоджати дезінформації на теренах ЄС, вочевидь, слід переглянути ліцензії таких російських медіаструктур та з’ясувати, як вони фінансуються, радить у Європарламенті директор Могилянської школи журналістики та співзасновник сайту StopFake Євген Федченко.

«Це не преса, але помилково їх сприймають як пресу. Насправді, їх слід викреслити з цього поняття, бо вони руйнують пресу й журналістику. Водночас, найголовніше – європейській громадськості слід пояснювати, що таке пропаганда, як вона працює, і як критично сприймати все те, що вони споживають», – пояснює Федченко.

Що ж стосується російської аудиторії, яка нерозважливо споживає кремлівський фейк, російська журналістка Олександра Гармажапова каже, що система настільки в’їлася в суспільство, що залишається тільки чекати, коли одного дня людина, яка це все організовує, а саме Володимир Путін, змінить свій хід думок. А тим часом, каже вона, «тролі 21-го століття реально живуть і діють не в скандинавських міфах, а в селищах під Санкт-Петербургом».

Жертвами інформаційної війни Кремля нерідко стають і західні журналісти, розповідає Ольга Вібер після низки інтерв’ю німецькій пресі. Це ж підтверджує й місцевий репортер Маріке Аден і журналістка-розслідувач із Фінляндії Єсіка Аро, які часто стають об’єктами атак і анонімних російських тролів, і офіційної преси.

Єсіка Аро з’ясовувала, як пропаганда вплинула на фінське населення і дійшла висновку: триває маніпулювання громадськими обговореннями у Фінляндії, так само преса перебуває під впливом російської дезінформаційної кампанії.

«Частина фінів замовкла або боїться висловлюватися щодо Росії після суворих атак у соцмережах, зокрема, з боку російського посольства, яке здійснює такі твіттер-атаки й блокує журналістів-критиків, – каже журналістка. – Інших фінів ввели в оману й тепер вони не розуміють, де правда, а де – ні».

Росія добре навчилася використовувати для своєї пропаганди європейський плюралізм думок, пояснює Ребека Гармс, євродепутат від Німеччини. Добре, що хоч і пізно, але все ж розпочали свою роботу фахівці Європейської служби зовнішніх дій із розвінчування російських міфів. Тим часом, вважає європарламентар, іншого виходу для України немає: для протидії російській дезінформаційній гібридній війні їй слід «озброюватися» професійною журналістською роботою та якісною збалансованою інформацією.