Погоджуюся з трьома останніми абзацами статті.

Якщо вищеописане припущення, правда,то хтось із українського керівництва, чи з його радників геніальний стратег. Хто це не відомо. І добре, що не відомо.

Та уся ця красива теорія має вузьке місце: весь нинішній успіх -випадковість, вдалий збіг обставин, фортуна, історична закономірність за якою остання імперія мусить програти війну і розвалитися і ніякого стратегічного плану в нас не було.

Правди про істині наміри, дії, плани українського командування ми не дізнаємося ніколи, хіба що хтось із керівників у глибокій старості напише мемуари. Та й то в них не відрізниш суб’єктивну оцінку від реальних подій. Адже «правда, яка сприймається, як обман – ось істинний обман».