Кабінет ректора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. За робочим столом – ставний, високочолий, поважний, з сивою чуприною, але з молодим поглядом очей чоловік, господар кабінету. Це Андрій Володимирович Чебикін, - академік, президент Національної академії мистецтв України, народний художник, професор, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, багатьох інших  нагород і відзнак. Та що дуже важливо – талановитий художник і чудовий педагог, 26 років поспіль очолює як ректор, цей престижний мистецько – учбовий заклад. Під час розмови дивиться прямо в очі; це послідовна, тверда натура, цілісна, козацький психотип. Змалечку був працьовитим, окрім талантів розмаїтих, поруч з ним крокував нестримний інтерес до мистецтва, до самого життя, бо життєлюб.

Народився у містечку Гайсині на Поділлі. Родина мала чималий вплив на формування у майбутньому відомого митця. Мама вишивала, шила: сукні весільні і святкові, парадно їх оздоблювала. Батько умів малювати, музикував, шив чоботи. Це той український тип родини, - де за що не візьмуться, зроблять і справно, і гарно. З батьківською допомогою, тато надіслав роботи сина на оглядини до дитячої середньої художньої школи імені Тараса Шевченка у Київ. Викладач Павло Орлов переглянувши роботи, дав їм схвальну оцінку, відтак здавши іспити у 1957 році, став школярем.

«Ось уже 57 років переступаю через поріг цієї будівлі, в якій здобув – середню, вищу освіту, залишився на викладацьку роботу, - старший викладач, доцент, професор, проректор, ректор і академік», - розповідає Андрій Володимирович.

У віці одинадцяти років він поїхав з Гайсина,  звісно,було  дуже нелегко. У школі премудростям живопису його навчав відмінний художник, Петро Васильович Жаров. Гарні фахівці – наставники траплялися йому і надалі в процесі студіювання наук, вже як студентові інституту. Це – Наталія Вергун,  викладач по композиції - Олександр Сальцев, навчатися на графічному факультеті запрошували, відомі художники – педагоги, В. Касіян і В. Чебаник. На першому курсі, а він – загально художній, опановували секрети живопису, скульптури, графіки. Пізніше прийшла пора визначатися з спеціалізацією, вибір графіки, це був нелегкий вибір. Навчався у майстерні станкової графіки І. Селіванова та Л. Чичкана. Диплом захистив на відмінно. На пропозицію пристати до викладацької роботи, погодився не відразу. До речі, пан Андрій дотримується думки: «Найкращі митці ті, що поєднують і мистецтво,і  наукову та  педагогічну діяльність».

Уже будучи викладачем, отримав доручення від В. Касіяна, перекласти навчальний підручник з російської на українську мову. Працюючи над цією книжкою знайшов чимало роботи інакшого характеру. Андрій Чебикін доповнив, розширив, додав нової якості змісту підручника, став головним співавтором цього посібника( з 13 друкованих аркушів тексту, 11 – його). Важливий факт, завдяки цій навчальній книжці, студенти донині опановують таємниці створення офорту. Підручник перевиданий в Угорщині.

Поринувши у вир наукової діяльності, у34 роки став доцентом, у 39 – професором, в 43 – ректором.Усім здобуткам, а вони великі, зобов’язаний самому собі, працелюбству, а обдарованість, то вже від Вишніх сил. Академія у важких умовах вистояла і зберіглася завдяки тому, що штурвал керунку тримали міцні руки Андрія Володимировича і його світлий розум.

«Двоє синів у родині, Олексій і Володимир, обидва закінчили мою майстерню. В Академії не працюють, бо вільні художники», - з усмішкою мовить художник і керівник.

Учнів, вихованців, котрі навчалися у майстерні вільної графіки під керівництвом Андрія Чебикіна,і стали відомими, дуже багато. Цю майстерню Майстер очолює з 1985 року. Назвім хоча б окремі імена: Іван Кириченко, Тарас Ковач, Миколай Кочубей, Надія Михайлицька, Юлія Майстренко – Вакуленко, з наймолодшої когорти – Катерина Бруєвич.

Відомо, що в Україні функціонують три Академії мистецтв – Київська, Львівська, Харківська. Ледь помітними, та сутнісними, словами – штрихами окреслив їх специфіку Андрій Чебикін : «Львівська – тяжіє до декоративно – прикладного мистецтва і монументально – декоративного; Харківська -  це більш станковий і монументальний живопис, та промисловий дизайн; Київська об’єднує все…».

З роботами Андрія Чебикіна я познайомився 1990 році. Окремі художні твори досі  «стоять» перед очима – « З дитинства»(серія « Космос – земля»), «Та, що летить», «Роздуми», «Весна». Графіка його авторства, це витонченість, граціозність ліній, аристократизм, вміння сказати багато що, за допомогою «мінімуму засобів, при максимумі виразності», - так каже митець. У власному архіві зберігаю інтерв’ю , яке дав заслужений діяч  мистецтв України у 1990 році часопису «Україна». Тоді він казав наступне: «Митець – явище суто національне, і навіть коли мені покажуть роботу переконаного абстракціоніста, то за колористикою, характером мазка, не так уже й важко визначити походження і світогляд автора. В тому то й річ, що навіть географічне середовище накладає свій відбиток на психіку людини, формує її світовідчуття…». У тому матеріалі є не одна архіважлива думка Андрія Володимировича. Почуймо ще таку: «Слід подбати про національне коріння митця, виховати не тільки суто фахові навички, але й світогляд». Він яко митець зберіг вірність традиції, тій що сторіччями виробляла принцип художності. Образи у його творах, то сплав почуття і мислі, великий хист,

однією, чи кількома лініями створити рисунок. Тематика оголеного жіночого тіла у творчості художника – подібна  до подиху свіжого, весняного вітру…

Взимку 1990 року він промовив значимі слова: « У простій формі більше вічності, ніж у програмних творах, які часто існують один день. В тому магія мистецтва…». Різні смисли несуть картини митця, від ліричного  - до драматичної настроєвості. Значення творчості такої Постаті у мистецтві, не обмежується територією України. Цю думку наздоганяє інша, щоб ретельно дослідити творчість Андрія Чебикіна, художній доробок, потрібно створити монографію, і не одну…

У нього справді молода душа і задуми ще ті, молодецькі. Мріє про створення нових офортів, акварелей, шовкодруків, про виїзди на пленери. Він не сприймає нещирості у мистецтві, бо воно може бути – магічним, утаємниченим, абстрактним, але обов’язково, професійним! Андрій Чебикін вважає, що «.. за новою формою бува ховається безталанність, а це помітно. Кажуть, у мистецтві є нові течії, це добре, а Яблонська, Манайло, хіба не сучасні ?!». Непримиренну позицію тримає супроти різних видів патології, збочень, насильства, оте що привнесли і в мистецтво.. А мистецтво-

 краса…

Поспілкувавшись віч – на віч  з Андрієм Володимировичем, впевнився, що молодість таки категорія не вікова…

Андрій Будкевич.

Всеукраїнський культурологічний тижневик « Слово Просвіти».