21 серпня у Київській школі економіки виступила громадський діяч і лідер партії Спільна діяа двокат Тетяна Монтян. Ведучий заявив її виступ як “surprise guest”. Потреба у виступі Монтян була зумовлена пошуками відповідей на питання, що виникли у експертів, відповіді на які вони не могли отримати від тих, хто був відібраний для презентації свого бачення України-2020.

Слід зазначити, що комісія під керівництвом заступника голови адміністрації президента Дмитра Шимківа відібрала для доповіді-презентації бачення стратегії розвитку України до 2020 року 10 кандидатів із загального числа поданих кандидатур. А це не багато, не мало, а 340!! кандидатів від 256!! громадських об’єднань. Вже більш гучного сигналу владі від суспільства важко уявити.

За якими критеріями відбирались ця десятка кандидатів – публіці не повідомили. Але виступи зводились до констатації загальновідомих проблем, твердження про критичну потребу їх негайно вирішувати і до тези «яка країна нам потрібна»: від виборів на місцях аж до шерифів і пожежників і до «демонтажу сталінської системи» і покращення місця України у міжнародних рейтингах після проведення реформ (причому іноді навіть не повідомлялось, яких саме).

Отже, після виступу перших чотирьох кандидатів із десяти запрошених до доповіді став очевидним брак бачення конкретних кроків і шляхів досягнення тих показників і орієнтирів, що зазначали у своєму баченні виступаючі. Зокрема, професор Пітсбургського університету Тимофій Милованов, який входив у коло експертів, що оцінювали кандидатів, намагався добитися від доповідачів саме цього.

У перерві під час обміну з Миловановим думками і враженнями Тетяна Монтян і запропонувала йому повідомити громадськості про ті «три кити», без яких неможливо провести успішно жодну із реформ чи системних змін, що неодноразово було доведено досвідом реформування інших країн.

Наводимо пряму мову і відео виступу Тетяни Монтян, яка за пару хвилин, що були її запропоновані для виступу, спробувала пояснити, що повинно бути покладено в основу проведення реформ.

«Мене звуть Тетяна Монтян. Я, можна сказати, цинічно виклянчила дві хвилини для того, щоб відповісти на питання Тимофія Милованова на тему того, яких трьох речей не вистачає Україні, без чого вона ніколи в житті не стане цивілізованою державою. Ці речі прості як граблі, але ефективні, як господарське мило.

Це, по-перше, 100% формалізація власності та чітке визначення всіх майнових прав. Наразі, в нашій країні формалізовано приблизно 3-4% майна. Наприклад, наші багатоквартирні будинки існують як розрізнений набір правовстановлюючих документів на окремі приміщення, повністю відірвані від будинків як цілісних майнових комплексів та земельних ділянок на яких вони побудовані.

Далі. У нас в державі абсолютно не гарантуються майнові права навіть добросовісних набувачів. І люди, які чесно купили майно, а потім було скасовано правовстановлюючі документи декілька угод назад – просто не отримують нічого. Їх виганяють з їх придбаного майна без будь-яких компенсацій тому, що якісь реституції неможливі бо шахраї давно вже десь розчинилися в «далекій далені». Значить, оскільки у нас не гарантуються ніякі майнові права, все, що роблять наші люди, це швиденько щось крадуть, переводять в кеш і виводять в більш цивілізовані країни де працює система захисту майнових прав.

Друге питання – у нас повністю, як такі, відсутні алгоритми ухвалення легітимних колективних рішень способом відмінним від консенсусного. Хто не в курсі – може зазирнути в Цивільний Кодекс. Статті 358-а та 369-а кажуть, що рішення щодо спільного майна можуть бути прийняті виключно одноголосно. Хто хоче, може спробувати домовитись із сусідами по під’їзду хоча б… не знаю, встановлення домофону. Про результат можете доповісти. Оскільки у нас немає інших механізмів, зрозуміло, що ніякі колективні рішення не приймаються, а спільним майном керують всі, хто завгодно. А хто сильніший, той і перший. І діє у нас ЄДИНЕ правило: «Переможець отримує все!»

Далі. Величезна проблема полягає в тому, що наше населення є масово патерналістським і не усвідомлює себе співвласниками ні своїх будинків, ані майна своїх територіальних громад, а ні, тим більше, державного майна. Людям ніколи про це ніхто не казав. Їх свідомо підтримують в стані патерналізму і вони чекають чарівника в блакитному гвинтокрилі, який замість них буде приймати якійсь рішення і займатись їхнім майном.

Якщо всі ці три проблеми вирішити, тобто:

1) формалізувати наше майно: чітко визначити абсолютно всі майнові права, на кожен об’єкт власності повішати «бірочку» з написом, кому воно належить, на якій підставі, скільки сплачено з нього податків і що його точно ніхто не відбере, а держава візьме на себе всі компенсації, якщо раптом з’ясується, що це майно колись там було придбано якимось незаконним шляхом, і буде саме своєю силою обрушуватись на шахраїв, тобто, завжди залишиться майно у того, хто його добросовісно придбав;

2) якщо у нас будуть нормальні алгоритми ухвалення легітимних колективних рішень хоча б простою більшістю;

3) якщо наші люди знатимуть, що вони є співвласниками своїх будинків, майна територіальних громад і державного майна,

ЩОСЬ, МАБУТЬ, ЗМІНИТЬСЯ!

І головне. Якщо у нас, все-таки, буде спрощено порядок інституалізації щодо спільного майна – хоча б тих самих нещасних багатоквартирних будинків, в яких практично неможливо створити ОСББ і законодавство в цьому напрямку свідомо підтримується на такому рівні, щоб люди ніколи в житті не змогли це зробити, крім особливо «просунутих».

Кому це вигідно, я думаю, всі знають і без мене. Сподіваюсь, я вклалася в дві хвилини. Дякую».