Вони народилися в один рік з Україною. У 1991 році, коли країна отримала офіційний статус "незалежної". Статус, який тепер вони відстоюють зі зброєю в руках. В тилу і на передовій 23-річні бійці з різних міст України розповідають про те, що для них тепер означає Україна і дім.

 

Юрій Косик, місто Дрогобич

Останні три роки служив у контрактній армії у рідному Дрогобичі. До зони антитерористичної операції потрапив 28 квітня. Служить у 15 гвардійському реактивному артилерійському полку.Розмови про міста служби намагається уникати.

" Люди на Майдані життя не дарма поклали. Ми, воєнні, повинні їх підтримати.

Україна була незалежною і залишиться незалежною . У нас люди такі. Патріоти. А ми тут боремось за незалежність.

Незалежність – це свобода думки. Свобода дій, це демократія.

Україна – це земля, місто, де виріс, де живуть батьки і родичі.

Тут на сході – ми в Україні теж. Тут трошки інша земля і клімат, але ми відчуваємо, що ми вдома, на своїй землі. Ми готові її боронити.

Це війна "партизанська", тому важка. Противник ховається за народ, от якби в полі йшла війна, а так в населених пунктах…

Війна навчила людяності і довіри , самопожертви. Кожен може один за одного постояти. Більше підтримки стало. Не шкода віддати буханку хліба і пляшку води.Особливо, якщо ти знаєш, що скоро ти дістанешся до табору, а твій друг кудись навпаки їде. І невідомо, чи буде у нього там вода.

Ми коли в Луганськ їхали, не задумувались, що може щось статись.

Найтяжче було рідним – іноді по 5 діб не було з нами зв'язку…

Хочеться побажати, щоб менше переживали. Сподіваємось, що закінчиться скоро все!"

 

Олексій, місто Кривий Ріг

У цивільному житті – шахтар і вантажник.Декілька місяців безуспішно ходив до військкомату. До армії так і не взяли – немає досвіду, раніше не служив. Тоді Олексій вступив до добровольчого батальйону "Айдар". В зоні АТО – три тижні. Своє перше завдання на передовій отримав наступного дня після запису цього інтерв'ю.

" Підйом о сьомій ранку, сніданок, а далі тренуємося, бігаємо. Задач тут не ставлять. А жити всім хочеться, тому вчимося. За місяць важко всьому навчитися.

Сюди пішов захищати батьківщину, рідних своїх, і не тільки своїх.

Мені не хочеться , щоб це до мого міста дійшло, щоб я залишився без дому.

Україна - це дім. Я тут народився, все життя прожив. Люблю я свою країну. Україна була незалежною завжди, і ми самі зможемо її утримувати.

Мене здивувало те , що тут є й молоді дівчата, які вийшли за свою країну. Тут хороші хлопці - завжди підтримають, завжди зрозуміють і спину завжди прикриють. Це видно вже на навчаннях, в кубрику.

Ми тренувалися групами по п'ять чоловік. За завданням одні були терористами і кинули "гранату" - тобто камінь. І мій товариш кинувся на "гранату"...

Тут кожен крок потрібно продумувати, це твоє життя.

Коли повернуся , буду жити колишнім життям. Працювати. Військовим бути не хочу.Постараюся на шахту влаштуватися.

До бою, я так думаю, готовий . Мені без різниці куди йти. Потихеньку треба кожен метр визволяти ".

 

Ігор, Львівська область

Ігор служить у тилу – в 3-й бригаді територіальної оборони, у роті матеріально-технічного забезпечення. Цей хлопець – один із наймовчазніших. Влітку отримав повістку в армію, проте "відкосити" навіть не думав. Головне слово для нього – обов'язок.На День Незалежності святкує свій маленький ювілей: 45 днів у зоні АТО.Сподівається на відпустку – вдома залишилась дружина та 2-річний син.

" В армії було легше. Але були "старші" й "молодші". А тут всі рівні.

Найважче дається перший тиждень.Хочеться до сім'ї. Але вже звик.

Коли повернусь зі сходу, буду "гражданським". В формі додому не поїду…

Україна була незалежна, коли я народився . Буде і надалі . Україна повинна бути цілою. Схід, захід. Одна єдина. І незалежна, ні від кого. Україну обкрадали, людей дурили. Не вистачало справедливості.

Не важливо, де ти є , ти все одно українець.

Я в наряді весь час стою. Треба їхати – їду. Треба буде, то поїду на передову.

День Незалежності , думаю, святкуватиму тут. Нарядом!"

 

Юрій, Рівненська область

Дев'ять місяців Юрко служив у контрактній армії України. На сході країни воює майже три з половиною місяці – в 55-й окремій бригаді зв'язку. Зараз знаходиться на Луганщині.

" Тут я в якості телеграфіста – приймаю телеграми й передаю. В основному, це новини. Я заступаю в три зміни, працюю по нашій військовій мережі.

В боях участі ніякої не брав. Мене командування не пускає. Каже, тут я потрібен більше…

Мені важче за все відчувати, що хлопці десь помирають, а я тут як у бога за пазухою.

Я стою тут за вільну Україну. Вільну і незалежну. Навіть від Європи. У нас є свої ресурси, щоб забезпечити свою країну.

Воля для мене це те, що відчуваєш в душі, а не те, що є на папері.

Війна навчила мене любити Україну, раніше не задумувався про це.

Найбільше вразило, як ми їхали колоною і одні люди раділи, що ми тут є, а в інших – нецензурна лексика… "Давайте убирайтесь". Були випадки, коли зривали чеку з гранати і кидали в нас…

Після війни років зо три буде тяжко, а пізніше ми вийдемо на "європейський рівень". І без входу в Євросоюз. Аби було бажання.

Побажання до Дня Незалежності ? Мирного неба над головою, нехай все це закінчиться".

 

Миротворець, Львів

Високий хлопець у балаклаві відмовляється назвати своє ім ' я. Три роки тому він став миротворцем. Був в Ірані, Болівії. В Україну приїхав, коли почались протистояння на сході країни. Воював місяць у Слов ' янську як офіцер Збройних Сил України. Останні півтора місяці звичайний солдат, доброволець батальйону "Айдар". На його рахунку – бої за місто Щастя, селище Металіст, Трехізбенку, Георгіївку, Лутугіне, Красний Яр у Луганській області.

Бойові задачі – розвідка, штурм, виведення інших груп бійців. Жартома називає свій підрозділ "міністерством добрих справ".

" Коли воюєш за інші країни по світу, і бачиш, що у твоїй рідній країні вбивають твоїх рідних людей, і чужа країна хоче зробити тиранію на твоїй землі, то звісно, дуже змінюється погляд. Душа розривається…

Мій командир сказав: "Я розумію, як це, коли в твоїй країні воюють. Ми "зібрали" усі відпустки за ці три роки, і вийшло 3 місяці. Тепер лишається мені до від ' їзду з України 17 днів…

В Георгіївці було страшно. Бій важкий був майже 9 годин, ми чекали на підтримку.Воювала піхота проти техніки – танків, БТРів, артилерії. Стріляти з автоматів по танку немає смислу – що ти зробиш проти машини?

Новобранцям потрібно навчатись. Переважна більшість хлопців з "Айдару" – це ті, хто стояли з палками і в житті ніколи не тримали зброї. І їм потрібно вчитись, перед тим, як йти воювати, їм потрібні консультаціїї спеціалістів.

Мене вразило найбільше , що за три місяці у нас зібралась прекрасна армія. Її за 20 років розкрадали, розбивали, але війна зібрала усіх докупи.

Я не хочу , щоб терористи прийшли до мене додому – до моїх близьких, до моїх родичів, до моїх друзів. Якби ми сюди не приїхали, то вони би пішли далі – до Харкова, а потім Дніпропетровськ, Запоріжжя, і вже в центрі країни.

Незалежність – це, перш за все, свобода, свобода вибору, свобода дій, а не коли озброєні люди ходять по місту і встановлюють комендантську годину. Я борюсь за те, щоб була свобода. Це найбільше, що можна забрати у людини. Мені немає життя без свободи. Мені не потрібні великі гроші, хороші машини і великі будинки.

Україна – це моя земля, рідний дім, країна, яку я люблю. Це все моє, словами не скажеш. Скільки б я не був у красивих містах, все одно, краще, ніж вдома, не буде ніде".

 

Микола Винницький, Львівська область

Служив у контрактній армії на кордоні чотири роки. В АТО – з травня. Спочатку стояв у Полтавській області, потім в Сумській і Луганській.

" Ми тут, щоб захистити народ. Присягу ми давали усі однакову. Стараємось тепер її виконувати

Люди на сході до нас нормально ставляться. Україна є Україна. Я радий, що в Україні живу і виріс, хочу жити і далі тут.

Противник ховається за народ, от якби в полі йшла війна, а так в населених пунктах…

Війна навчила виживати. Були випадки, коли ми виїжджали, і були стрільба. І я знав, що повинен прикрити товариша. Якщо не зроблю цього – обов'язок свій не виконаю. І я знаю, що мене прикриють.

Тримайте за нас кулаки і вірте, що ми переможемо.

Хочу, щоб ми приїхали додому здорові і неушкоджені, а вже тоді зустрінемось і відсвяткуємо це свято".

Розділи : 

• Лайфстайл
• статті