Сепаратизм на Донбасі – це рішучі дії місцевих феодалів задля збереження контролю над природними і людськими ресурсами краю. Якби АТО провели не під Краматорськом чи Слов'янськом, а в Києві під час інавгурації Президента, то сепаратизм почав би "розсмоктуватися" вже з наступного ранку. Проте київська влада зацікавлена у збереженні напруженості, адже завдяки бойовим діям заблоковані головні вимоги Майдану: люстрація, повернення награбованого за влади Януковича та його попередників, покарання злочинців, боротьба з корупцією, розділення влади і бізнесу.

Закінчення війни – це початок люстрації. З цієї причини бачимо, як нардепи, чиновники і генералітет саботують відродження обороноздатності держави. Задля підтримки вогнищ напруженості центральна влада не відновлює на Донбасі трансляцію проукраїнських телерадіоканалів і не блокує проросійські ЗМД – засоби масової дезінформації. З цією ж метою залишаються відкритими не тільки кордон з Росією, а й внутрішні автомагістралі, якими підвозиться зброя і російські бойовики. Рішуча боротьба з сепаратистами відбувається тільки там, де виникає реальна загроза олігархічній власності, наприклад, у Маріуполі.

Крім української влади, у підтримці напруженості зацікавлена Москва, адже завдяки "телевійні" Путіну вдалося придушити свою опозицію, сконсолідувати населення і відволікти його від внутрішніх проблем.

Українська і російська верхівки мають ще один спільний інтерес: чим більше проукраїнські і проросійські пасіонарії знищать один одного, тим спокійніше. Показово, що нова українська влада почала свою діяльність з ліквідації Сашка Білого – героя Чечні, рівненського "робінгуда".

Очевидно, що обидві сторони далі підкидатимуть дрова у вогонь сепаратизму і загрібатимуть жар чужими руками. Людей переконують, що консолідація навколо існуючої влади зупинить війну, насправді навпаки – існуюча влада є причиною війни. Організована нею громадянська війна на сході України – це спроба зберегти своє панування.

Зовнішня причина кризи – геополітична: боротьба світових центрів сили за домінування в Україні. Ця земля є однією із найбагатших у світі за концентрацією природних і людських ресурсів. Природно, що Росія і Захід прагнуть вирішити свої економічні проблеми за рахунок України. Не менш важливий суто військовий аспект: США бояться залучення України до відновлення Московської імперії – без української ракетно-космічної промисловості імперія неможлива. Зі свого боку, Москва боїться втягування України в НАТО і розміщення на своєму кордоні американських ракет. Тож Росія і Захід міцно вчепилися в Україну і не дають її посунути з природного центрального положення: будь-яка активізація однієї сторони викликає енергійну протидію іншої.

Український народ також рішуче противиться спробам посунути Україну на Схід або на Захід: у цьому переконує вся історія української незалежності. Прагнення центральної влади до зближення з Москвою негайно призводить до вибуху сепаратистських настроїв у Галичині і Закарпатті. Натомість активний рух на Захід відразу ж наражається на реакцію східної України. Саме різкий рух до ЄС і НАТО, відверто проголошений і розрекламований урядом Турчинова-Яценюка, став головною причиною "ідейного  сепаратизму" на Донбасі. Москва тільки посилила його засобами інформаційної війни і відкрила кордон для підвезення зброї та російських добровольців – ідейних і найманих.

З найманцями все зрозуміло, а от що рухає ідейними добровольцями? Виявляється, вони переконані, що захищають своїх братів-росіян від "фашистів" і "бандерівців", що продалися США. В цьому їх переконує не лише московська пропаганда, а й українська влада. Зайдіть на сайт Арсенія Яценюка openukraine.org: на сторінці партнерів і спонсорів ви побачите логотипи НАТО, уряду США і прозахідних агентів впливу. Коли ж російський доброволець приїжджає в місто на Донбасі, то справді бачить там "русскій мір": суцільно російськомовні населення, пресу, радіо і телебачення. У містах нема нічого українського. І це при тому, що навколишні села, що живлять ці міста, україномовні. Але коли українці потрапляють в місто, то під жорстким тиском змушені "балакати по-городському". А все тому, що київська влада з самого початку незалежності кинула українців Донбасу напризволяще, чим і скористалася московська пропагандистська машина.

Метою інформаційної війни є запуск механізму самознищення ворога власними силами і ресурсами. Москві вдалося її досягти: війна з сепаратизмом – це самознищення українців власними силами. І не треба демонізувати східноукраїнський сепаратизм. Якби після Майдану до влади в Києві прийшло промосковське політформування, то західноукраїнський сепаратизм був би на порядок масштабніший і кривавіший.

Сепаратизм, громадянську війну і зовнішню боротьбу за Україну можна припинити тільки шляхом набуття нею статусу постійно-нейтральної держави - з потужною армією і народною самообороною за швейцарською моделлю. По-перше, нейтральна Україна є  компромісом між США і Росією. По-друге, позиція "без НАТО, ЄС і Москви" знімає суперечність між українцями антизахідної і антиросійської орієнтації. По-третє, озброєне громадянське суспільство унеможливлює відверті прояви корупції. Це й буде поверненням  України до істинної Європи.

Нинішній український істеблішмент  не може на це піти через загрозу втрати влади. Війна з Росією показала, що влада боїться свого народу більше, ніж окупантів. Тому єдиним способом подолання кризи є повне переформатування влади і правил гри, тобто заснування нової Української держави з єдиним українським інформаційним простором на всій території.

Image