Влада, починаючи з 30 листопада, зробила все, щоб розірвати суспільний договір з народом і втратити легітимність.

Опозиція за цей час зробила все, щоби дати можливість Майдану, громадському суспільству в цілому самоорганізуватись – без влади і без опозиції. Наступний крок – це самовизначення Майдану, народження нових людей, нових ідей, нового бачення майбутнього (не такого "ура-європейського", як здавалось донедавна), зрештою – нової української держави, нової України-Русі.

(При цьому зверну увагу на самовіддані, інколи навіть героїчні зусилля, дії, слова зі сцени багатьох опозиційних депутатів по відбиттю штурму Майдану, чому сам був свідком.)

Сьогоднішня ніч показала: Україна – наче сиротина вбога, їй нема на кого надіятись: ані на США, ані ЄС, ані Москва не допоможуть, не захистять. Україна не вписується в американо-китайсько-європейсько-російські геополітичні розклади. Лише радикальне переформатування самої філософії українського буття, лише народження суб'єктної еліти та суб'єктного бачення власного майбутнього, лише спасіння од феодально-олігархічного рабства, лише нове самоусвідомлення.

Надіятись залишилось – лише на творчу енергію суспільства та на Бога.

Що б робив Богдан Хмельницький в ситуації нинішньої революції? Северин Наливайко? Петро Конашевич-Сагайдачний? Іван Сірко? Залізняк та Гонта? Та навіть Юля Тимошенко? Чи вважали б вони таку владу, що, наче цар-Ірод, трощить кістки студентам, законною та легітимною?

Отже, сьогодні (це "сьогодні" – до кінця тижня) Провидіння та політичний геній Януковича подарували опозиції унікальну можливість – заявити про свою зрілість, суб'єктність, відповідальність перед народом та історією, волю до влади, волю до побудови нової держави. Як це робити – я вже втомився писати та розтлумачувати. Якщо не зрозуміли – попитайте в кіровоградського "беркуту", що відмовився їхати на розгін Майдану. Якщо не розчули – попитайте в депутатів Чернівецької обласної Ради, що всім складом вирушили в Київ на Майдан. Якщо не наздогнали – попитайте тих киян, що вночі платили по 60-100 гривень, аби на таксі доїхати поближче до Майдану.

Бо якщо не розумієте рівня і якості вашої підтримки у народі, якщо не вмієте підібрати владу, що сама падає в руки, може краще повернутись в шоу-бізнес?

Адже вслід за нелегітимністю влади ось-ось настане й нелегітимність опозиції.

І завтра на авансцену Історії вийде Новий Третій: нові люди, нові суспільні прошарки, нові цікаві ідеї. Те саме самоорганізоване громадянське суспільство, той самий Майдан, який ненавидить цю владу, але вже втомився й від опозиційної невизначеності.

Майдан може і повинен стати прообразом нової України, нового суспільства, нових людей.

Все, що відбувалось сьогоднішньої ночі, – це наче перший акт грандіозної містерії – зі штурмом, осадою, колективним співом, молитвою, передзвоном дзвонів Михайлівського монастиря.

А потім, після морозу, жаху, та слізогінного газу причаститись майданівським чаєм та бутербродом з вареної ковбаси.

P.S.

Хочете продовження? А чому б православним (та навіть уніатським) священикам, а також громадським активістам та журналістці Тані Ч. не піти великою хресною ходою – з корогвами, зі свяченою водою – до великої православної святині – місця, де перебував Межигірський Спас? Чи не треба там покропити, аби нечиста сила згинула і загули підземні козацькі дзвони?

P.P.S.

На революції-2013 домінують три прапори (не говорячи про партійні): України, ЄС та УПА. Щодо прапору України – напишу окремо (чому його потрібно негайно перевернути). Але, гадаю, на Майдані не вистачає козацького малинового прапора. Якщо червоно-чорний упівський тягають переважно "західники", то "східнякам" личило б популяризувати стяг запорізьких козаків. Насправді, від глибоко символічний, глибоко сакральний.

P.P.P.S.

Гарний салоган до скандування (як на мене, більш оптимістичний і доречний, аніж "Смерть ворогам!"): "КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ!"

P.P.P.P.S.

Усі обставини, імена людей, посади, назви органів та місцевостей є вигаданими. Будь-який збіг з реальними обставинами і реальними людьми є випадковим.

P.P.P.P.P.S.

Новий гімн Майдану – пісня "РАЗОМ І ДО КІНЦЯ!" (муз. Олександра Ступака, сл. Юрія Михалечка):