Поруч із селом розташоване величезне давньоруське Стільське городище (IX-XI ст., 250 га), одне з найбільших у Європі. Це був центр племінного союзу білих хорватів. Збереглися земляні оборонні вали (загальна довжина - 10 км), печерне місто (згодом використовувався як печерний монастир), жертовник язичницького капища.

Білі хорвати – це східно-слов‘янське плем‘я, що у VII-X ст. проживало у районі Карпатських гір та верхів’ї Дністра. Понад тисячоліття існувала країна слов’ян, відома як Біла Хорватія. Наприкінці IX ст. ця країна увійшла до складу Київської Русі.

Image

За даними істориків та архітекторів, тут, біля села Стільське, у ІХ столітті розміщувалося більше за Київ городище — у ньому було понад 40 тисяч мешканців. Це був мегаполіс із фортецями, укріпленнями та язичницькими храмами. Місто мало потужну систему укріплень — оборонні стіни розтяглися на 10 км. Із західного боку столицю захищали стрімкі схили гір (над урвищами досі нависають величезні камені), з півночі та півдня були глибокі яри, а зі сходу — земляний вал з дерев’яним частоколом і ровом за ним. Археологи можуть показати, що фрагменти валів заввишки 2—2,5 м збереглися й нині — там селяни збирають ягоди та гриби. Також до нашого часу дійшли язичницькі святилища, витесані у скелях: у довколишніх селах їх нарахували десять. У селі Дуброва, наприклад, у скелях, які складають язичницький комплекс, витесано комірчини: давним-давно тут жили волхви, після них — ченці, а у 1940 — 1950 роках переховувалися вояки УПА.

Орест КОРЧИНСЬКИЙ, відкривач і дослідник Стільського городища, кандидат історичних наук:

— За 30 кілометрів від Львова у селі Стільське є унікальне городище. Саме місце займає 250 га, а весь масив — храми, печери — аж 200 кв. кілометрів. Але в Україні про городище не знають, більше того, не знають навіть у Львові. Експедиція працювала 25 років за постанови президії Академії наук, а створили її за клопотанням провідних вчених-археологів СРСР 1987 року, передусім — академіка Рибакова з Інституту археології СРСР. За кордоном про неї вийшла не одна публікація, серед іншого в наукових журналах. Але потім виявилося, що незалежній Україні не потрібно займатися вивченням історії Галичини. От «добрі» люди 2000 року звернулися в Академію наук із листом, що ця експедиція не потрібна... Де-юре вона існує донині, але в незаконний спосіб забрано фінансування (мені прямо сказали, що пора припиняти всілякі дослідження). Городище ж — це найбільше місто Європи VII — X століття нашої ери. Дуже ймовірно, що це центр літописних хорватів. Воно згадується у «Повісті временних літ». І взагалі, потрібно вносити зміни й корективи в історію, а це декого з Академії наук України не влаштовує. Городище — мій світ, над яким я працюю ...надцять років досить небезуспішно. Це пам’ятка національного значення, куди приїжджають люди зі всього світу — і туристи, й археологи. Про неї знають, оскільки я працював у багатьох університетах Європи, але, на жаль, вона залишається нині без належної уваги держави. Є постанова Верховної Ради, згідно з якою було рішення «вивчити питання», але все це гальмувалося й гальмується. Так, у Львові є управління охорони культурної спадщини. Його завданням є встановити знаки на пам’ятках національного значення (таких у Львівській області 14), і на це не потрібно великих коштів — це коштує копійки. Але немає бажання, немає розуміння, немає пошани до своєї історії та культури. Раніше були звернення, є ще звернення обласної ради до влади, але їх ніхто не захотів чути. І хоча про Стільське городище показували сюжети на телебаченні, але за кордоном люди знають про нього набагато більше і всі дивуються, чому в нас так не цінують своє ж багатство. Ми не вміємо займатися рекламою національних надбань, не вміємо їх шанувати, але це не завдання істориків чи архітекторів — це завдання держави.

Image