Такі розділові знаки, як знак оклику(!) і знак питання (?), виконують допоміжні функції – виділяють одиниці тексту (слова, словосполучення, речення), вказуючи на їх емоційне забарвлення та завершеність.

Зокрема знак оклику вживається для вираження вигуку, окличної інтонації і підкреслення змісту речення. Як відомо, цей знак для підвищення окличної інтонації може подвоюватись і потроюватись. Він може стояти у кінці окличного називного речення (“Дмуть вітри історії в наші паруси!” О. Підсуха), після звертання (О мово рідна!), після вигуків (Гей! Хай!), у дужках в середині речення для виявлення обурення, здивування, іронії автора до наведеної інформації (“Із збільшенням поголів’я корів(!) зросли озонові діри”.). Відповідно для вираження питання вживаємо розділовий знак – знак питання (?). (“Хто підняв мене над народом? Бог? Король? Випадок? Горе?” П. Загребельний).

Окличні і питальні речення можуть бути доволі довгими, тоді читачеві важко зорієнтуватися, якою має бути інтонація. В такому випадку читач може мимоволі спотворювати текст, губити відповідну інтонацію. Щоб зорієнтувати читача одразу щодо інтонації треба знак оклику і знак питання відзеркалювати на початку речення.

В такому випадку, підкреслюючи зміст речення, ми увиразнюватимемо мову. Приклад:

“!В часи зневіри, в годину важких думок про долю мого рідного краю, – ти одна моя підпора і запомога, о велика, могутня, правдива та вільна рідна мово! ?Якби не було тебе, то як не впасти в розпуку, бачачи усе те, що коїться дома?.. !Та як його і не доняти віри, щоб таку мову не було дано великому народові!”(Панас Мирний). 

Проте у реченнях, що побудовані з трьох слів і менше, знаки оклику і питання ставити не варто, оскільки такі мовні одиниці добре охоплюються зором і не вимагають додаткового акценту. Приклад:

"О слово! Будь мечем моїм!” О. Олесь.

Отож, для зручності, для інтонаційного підкреслення власної мови у довгих реченнях вживаймо такі розділові знаки, як знак питання і знак оклику, на початку і в кінці. Дбаймо про виразність і могуть власної мови.

Цю статтю також можна прочитати у Вікіборії