Це на 200 грн. дешевше, ніж квиток у вагоні СВ поїзда Київ-Донецьк і майже стільки ж, скільки б коштував проїзд у фірмовому львівському поїзді (у СВ-вагоні). Правда, СВ-вагонами я не користуюся, але сам факт гіпотетично зекономити на квитках зацікавив. Та й сама думка провести декілька днів в іншому місті (та ще й такому, як Стамбул!) привела мозок до активних дій.

Я й не думала літати до Стамбула, але й сидіти в квартирі багатоповерхівки під час канікул не хотілося. Ідея поїхати до Львова, Чернівців або в Карпати розбилася вщент — по-перше, із-за банальності вибраних напрямків, по-друге, із-за значно вищої вартості подорожі.

Я не є прихованим PR-агентом Турецьких авіаліній, але вони роблять свою справу. Коли знайшла готель за 34 євро на добу зі сніданком і, звісно, усіма зручностями в номері, ідея вже не відпускала. Уточнюю - це двомісний номер, отже на одну особу виходить 17 євро. Знаю, що в Києві знайти готель в центрі міста за 350 грн., нереально!

Крім того я дізналася, що із серпня 2012 року українцям скасовано візи до Туреччини (раніше за візу потрібно було сплатити в аеропорту, коли прилітаєш, 20 євро або 30 доларів). Отже все чіплялося одне за одне, і я врешті купила квитки і забронювала готель у Стамбулі в історичній частині міста. При чому — не виходячи з квартири — завдяки новітнім інтернет-технологіям (хвала їм!) і наявності платіжної картки Visa. Квитки на літак я просто роздрукувала, як і підтвердження інтернет-бронювання готелю.

А тепер — найцікавіше: у Стамбулі за 5 днів я витратила більше грошей, ніж пішло на авіаквиток і проживання в готелі! Там — дорогий транспорт, квитки в музеї і на концерти, екскурсії і аудіо-гіди в музеях. А це – неодмінні видатки кожного туриста. То ж я подумала, що промоційні рейси Турецьких авіаліній, дешеві готелі в центрі міста (які, до речі, сплачують всього 8% ПДВ) — не просто так.

Це — державна політика. Туризм — величезний потенціал такої країни, як Туреччина. А Стамбул — це вічне місто, яке цілий рік приваблює до себе туристів, ласих до всесвітньої історії. Візантій, Цар-град, Константинополь, Стамбул — назви одного великого міста, яке бачило декілька видатних цивілізацій і яке завжди було у вирі історичних подій.

Стамбул став рідним багатьом українцям, які в часи Османської імперії туди потрапили. Він став їм новою домівкою — у книзі Тараса Чухліба “Козаки та яничари” дається цифра в 2,5 млн. Це — населення України кінця 15 — середини 17 століття, вивезене татарами з українських сіл як ясир. Це — козаки, які волею чи неволею потрапили до Стамбула. Це — купці, торговці та інші шукачі пригод. Їхні гени і тепер носять в собі сучасні турки.

В цьому контексті пригадується Роксолана, яка народила султана Селіма ІІ (наступного після Сулеймана Пишного султана Османської імперії) і яка була за батьківською лінією прапрапрабабусею іншого султана — Мегмеда ІV (того самого, якому козаки писали листа на картині Репіна). А матір’ю цього султана була Турхан Султан — українка Надія, наложниця його батька, султана Ібрагіма I, яка до 12 років жила в Україні. В головний гарем вона потрапила так само, як і знаменита Роксолана. Але це вже інша історія.