Я є і буду, міць у мене є,
Не гілка я на стовбурі чужому.
Поля, ліси – усе отут моє,
Я – господиня у своєму домі.

Моє коріння при Дніпрі врослось,
Спокон віків п’є його чисту воду.
Я не приблуддя, як комусь здалось,
Я вічна тут від роду і до роду.

Бо з глибини я, з антів і полян,
З Трипілля я, його русява доня.
Я зерна правди сію крізь туман.
І вірю: зійде чесна наша доля.

* * * * * * *

Я – Україна, із ясних джерел
Моє коріння чисте проростає,
Із глибини Трипілля й дотепер
Калина оберегом розцвітає.

На полотняних білих рушниках
Захована глибінь Світобудови,
Хрестами шитий українців шлях,
І сенс життя, і символи любові.

Я – Україна, я незмінна суть,
Мене ламали – не могли зламати.
Незмінно соняхи так сонячно цвітуть,
І ніжні мальви пахнуть біля хати.

Незмінно мати сповива дитя,
І колискова пісня вечорова.
Незмінна я, немов саме життя,
Бо Господом сотворена з любові.

В колючих тернах, в калиновім цвіті,
З щасливими і гіркими сльозами
Мов Берегиня, я стою над світом
З піднятими до Господа руками.

---

В тему:

Центр і периферія, або пробудження Пульсара

Земля Сонячного Вепра: Борія, Гіперборія, Вишня Борія

Українська цивілізація

Михайло Відейко: “55% українців походять від трипільців”

Радіймо!

Сяйво Богині

Божественно – це бути “не такими”!