Вашингтон давно казав, що шлях до Єрусалиму і до мирного вирішення близькосхідної проблеми лежить через Багдад. Проте, на думку Білого дому, силове подолання режиму Саддама Хусейна було також засобом превентивного дисциплінування країн Близького Сходу, які підтримують терористичні угрупування — “Хамаз” і “Хезболла”, у боротьбі проти Ізраїлю. Згідно з доктриною Буша, до цього потрібно закликати Сірію та Іран.

Не лише Близький Схід ставить перед американським президентом проблему. В цьому вибухонебезпечному регіоні все пов’язано між собою. Ніде хаос не є таким болючим для Буша як в Багдаді. Після війни минуло багато часу, але про майбутню демократію і нормалізацію буденного життя говорити поки що важко. Тимчасовий уряд очолюваний іракцями не буде сформований, а військам США доведеться залишатись в країні більше часу, аніж це, власне, би влаштовувало міністра оборони Дональда Рамсфельда.

Між іншим, в ООН знову розпочинаються дипломатичні розбіжності з приводу післявоєнного порядку. Останнім часом в США навіть готові визнати соціального посла ООН в Іраку, він може отримати голос в питаннях політичного будівництва і координувати гуманітарні акції.

Про розбіжності в післявоєнний період дала зрозуміти Кондоліза Райс. Радник з національної безпеки звинувачує Францію в тому, що вона взяла у заручники НАТО, щоб зашкодити США, і погрожує репресіями малим країнам — членам альянсу, коли ті підтримали війну проти Іраку. “Не США розкололи Європу”, — сказала Райс, і звинуватила в цьому Францію та Німеччину.

Однак, бути в ролі посередника президент боїться. Це намагався робити його батько після війни в Перській Затоці у 1991 р. Коли Арафат і Рабін протягнули один одному руки для потискання, Буш-старший вже передавав свої повноваження Біллу Клінтону. Для своєї незвичайної дипломатичної роботи на Близькому Сході в Буша мало часу. Не пізніше початку 2004 року Америка виявиться на етапі чергової кампанії виборів президента.

Це розуміє і прем’єр Ізраїлю — Шарон, який грає часом. В якості попередньої умови він вимагає, щоб Аббас спочатку виграв сутичку проти терору, швидше ніж Ізраїль буде готовий на відповідні кроки. Аббас відповідно вимагає, щоб країна-окупант Ізраїль полегшила долю його співвітчизників.

Користуючись авторитетом у Європі та США, прем’єр-реформатор знаходиться під тиском палестинців. Багато палестинських структур перетворені внаслідок ізраїльських бомбардувань на руїни, багато працівників органів влади автономії тривалий час не отримують зарплатні. Вакуум влади в палестинському керівництві вигідний мусульманським фанатикам. Для противників миру “капітуляцією” є вже переговори відносно графіку. «Ми не складемо зброї”, — погрожують вони.