Чи стоїть за цією турботою прихована ностальгія німців по нацистському режиму? Чи може проглядає таємна зверхність над неарійським юберменшем, якому випадково пощастило уникнути справедливого суду? Сумніваюся. Такими фантазіями бавитимуться хіба що одержимі або клікушествующіє совєтісти... Що ж спонукає німців піклуватися про спокій і пам’ять тих, кого їх десятиліттями спонукали відцуратися?

Відповідь ми маємо шукати не в офіційних заявах німецьких високопосадовців чи положеннях міжнародних угод, а в собі. В плині повсякденного клопоту ми часто не зважаємо на прості, з дитинства знайомі і зрозумілі речі. Під час передвиборчої гонитви нас занурюють із головою у багно порожніх обіцянок, нещирих клятв і пафосних слоганів, не даючи почути тихий і спокійний голос – голос Землі і Крові.

Саме він нагадує нам, що навколо нас – не тільки ліберали і комуністи, „східняки” і „западенці”, робітники і інтелігенція. „Всі ми – українці” – каже голос Землі і Крові. Він знайомий нам з дитинства – вплетені в батьківську і синівську любов, в гарячу пульсацію юнацього кохання і тугу за Батьківщиною, Земля і Кров завжди з нами. Дідівськими очима вони дивляться на нас з пожовклих фотокарток, дзвенять у відлунні дитячого галасу, сягаючи потаємних глибин нашого єства.

Не всім нам однаково пощастило з батьками. У когось вони розумні і добрі, у когось – ні. Чиїсь батьки досягли вершин, чиїсь – ні. Хтось пишається своїми предками, хтось – ні. Але батьків не вибирають і люблять їх такими, які вони є. Тому що вони – твої батьки!

Навряд чи онуки полеглих вояків Вермахту всі є шанувальниками фюрера. Таких меншість – одиниці. Багатьом німцям дуже соромно за те, що їхні діди приймали участь у неправій війні. Але ті, чиї поховання вони сьогодні доглядають, були теж німцями! І віддати їм шану – справа честі для тих, хто поєднаний з ними. Поєднаний Землею і Кров’ю.

Земля і Кров – саме з них постають турбота і вірна любов. Матір і брата не люблять за щось, їх люблять тому що. Тому, що між вами – живе пов’язання Землею і Кров’ю – найміцніше з пов’язань. Воно спонукає до єднання. Так, між нами часто постають розбрат і борня – болісна спадщина старих трагедій. Так, українці різні – іноді дуже різні. Байдужий та лінивий завжи шукатимуть виправдань національній незгоді. Щирі ж і сильні шукатимуть шляхів до порозуміння, хоч би їх довелося нанового торувати крізь терени і чагарі. Тому що всі ми – українці!