Шановні Гетьманці-Державники! Шановна Старшино і Молодь! Вельмишановна Українська Громадо! Мене звати Борис Данилович Скоропадський, я – онук Гетьмана Павла Скоропадського.

Тема Другого Гетьманату, на жаль, з певних причин ще широко не висвітлена, багато міфів про правління Гетьмана Скоропадського ще існують, але - процес пішов. Я хочу сказати до наших лібералістів – українофобів: “Пізнайте правду – а правда вас визволить”.

Павло Скоропадський все своє життя був воєнним, командував значними військовими частинами, виявляв у боях особисту відвагу і хоробрість. Літом 1917 року зукраїнізував один з корпусів російської армії , який восени того року захистив Київ і всю Україну від розгрому большевиків. Його військовий досвід був цінний, і тому Вільне козацтво обрало його на з’їзді в Чигирині почесним Отаманом.

Уряд України на той час складався з людей, які ставили свої партійні інтереси і ідеологію перед інтересами Держави. Ця їхня партійна засліпленість грозила згубити саму державу. Почуття обов’язку перед рідним краєм, національна свідомість, віра в необхідність створення сильної незалежної Держави – все це підштовхнуло Павла Скоропадського взяти на себе тягар найвищої влади.

Його не цікавила особиста користь, бо він мав великі достатки.
Його не лякала небезпека, бо він до неї звик. Він не завагався перед великою небезпекою для родини, коли діло йшло до добра Батьківщини.

Тяжко помилився б той, хто думав би, що життя Гетьмана України - було спокійне, безжурне, приємне життя. За 7 з половиною місяців свого правління Гетьман Павло Скоропадський не спочив і одного дня, робочий день тривав по 16 годин. То була велика напружена праця.

Понад сім місяців існування Гетьманської Держави були добою, коли українська державність була реальним фактом в очах своїх і чужих, великі держави заключали з українським урядом договори.
Відбудова господарського життя України в усіх галузях промислу і хліборобства йшла вперед великими кроками. Культурно-національний поступ ішов вперед ще більшими кроками. Україна стояла перед величезними можливостями, які рідко повторюються в історії...
На жаль, молода Держава була завалена тими ж самими ідейними соціалістами, багато з яких пізніше про це дуже жалкували.
Ці винниченки, на совісті яких: знищення українського війська, Крути і Голодомор.

Одним з своїх основних завдань, а може і самим головним вважаю об’єднання всіх здорово-мислячих українців, бо глибоко вірю, що саме в них живе багатолітній дух України, її традиції, її історія, її сила...
Я глибоко вірю в здорові сили нашого народу, а тому вірю в успіх нашої праці.

Вірю і знаю, що ми побачимо ті часи, коли всі українські справжні козаки з довірям подадуть один одному руку і стануть плече об плече в одну непереможну лаву.
Хай дасть нам Бог сил і витривалості, щоб довели Діло наше до остаточної перемоги!

Я звертаюся до нашого молодого покоління:

Молоді Українці і Українки! На вас лежить великий обовязок перед нашою Батьківщиною!
Знання, внутрішня дисципліна, рівновага і тверда віра в свої сили – ось що мусить бути нашими основними прикметами.
Вірю, що тут серед Вас знайдеться в майбутньому не один український патріот, що відіграє значну роль в подіях на нашій Землі.
Для цього треба тільки хотіти України, України такої. Якої ми її мати хочемо , але сьогодні не маємо. І ми її здобудемо!
Майбутнє нашої країни – в наших руках і від нас воно залежить!

Тому з гордо піднятим чолом не стидаймося називати себе українцями, не забуваймо, що належимо до нації, яка налічує тисячі років.
Вступайте до козацтва, до Союзу Гетьманців-Державників, до УНА-УНСО, до «Патріоту України»! Тут може знайти місце кожен український патріот.

Я глибоко вірю в світле майбутнє народу! Вірю, що в об’єднанні всіх творчих і здорових сил в одній спільній роботі – запорука успіху. Для такого обєднання свідомі українці вже віддавна працюють. Сьогодні їх уже багато.
І після сьогоднішньої зустрічі, вірю, що їх стане ще більше.

Ми всі зібралися тут помолитися і вшанувати память одного з найвизначніших синів України, і знову нагадати собі, що його робота – не завершена.

Справа Другого Гетьманату не закінчена. Сьогодні вона як ніколи актуальна, тому потребує раціонального продовження і переможного завершення.

Сьогодні тут перед Вами, я твердо і урочисто заявляю, що буду продовжувати діло діда і батька мого.

Все задля України, задля державності України, задля Українського народу, Української нації, задля Українства світу, задля Української культури, Української мови, правди Української історії, задля істини!

Так само як і вони, завжди і по кінець життя мого, служитиму найвищим національно-державницьким прагненням українського народу.

Молю Бога, щоб скріпив мене в духовних і фізичних силах для успішного продовження і закінчення розпочатого Діла на добро і велич України!

Молю Бога, щоб дав усім українцям внутрішню єдність, віру і силу!

Слава Україні!