Звертаюся до вас від імені жителів села Журавичі Ківерцівського району як до найвпливовішої інстанції. Нас дурять уже давно — це всім відомо. Казали, що проведуть газ, якщо нікому не скажемо, що на колишньому військовому об’єкті, який знаходиться неподалік, розмістять отрутохімікати. Залили, що було рідке, висипали, що було сипке, а щоб люди бува не викопали отруту — залили бетоном. Звезли її з усього району і частково з прибережних сіл інших. Так було ліпше для тодішнього керівництва.

Старожили кажуть, що в Журавичах при Польщі були лікувальні джерела. А тепер діти народжуються кволі, молодь із села тікає, а старші щороку чахнуть і вимирають. Обіцяного ж газу як не було, так і нема.

Та то ще не вся біда. Тепер знов агітують по хатах, що газ буде. Мовляв, Євросоюз обіцяє дати нам мільйон доларів. Бо в тому злощасному містечку, де поховані отрутохімікати, хочуть розмістити єдиний в Україні готель для нелегалів. Це що, місця ліпшого в Україні не знайшлося, щоб прихистити азіатів? Навіть у радянські часи, хоч які ми були інтернаціональні, ніхто сюди не сунувся

Маю дві доньки. Одна живе зі мною, а інша — на Закарпатті. Якраз у тому селі, де була колонія нелегалів. Там її закрили, бо нелегали отруїли колодязі, й люди стали масово хворіти на черевний тиф. І досі мруть…

Дочка каже: «Тату, у нас сніг зійшов — і все потроху очищується. А на Волині — підземні води близько до поверхні. Плюс джерела та родюча земля. Міграція — річ небезпечна. Хто зна, до чого це призведе. Адже в них свої традиції, релігія, закони. У нас їх тут ніхто не охороняв — ходили, куди хотіли і як хотіли. Туалети в них — під деревом, а їдять навіть щурів. Спочатку ми їх прихистимо. А хто прихистить нас?! Піднімайте народ!».

Я вже в літах. Але маю славну онуку. Бажаю їй того ж, що й вам, — здоров’я. А як його матимемо, якщо не захистимо рідну Волинь від напасті?

З повагою дід Петро. Маю 84 роки, пишу погано, тому попросив написати цей лист онуку. Дякую за все. І бережіть себе…