Зараз, коли Залізна завіса впала разом із Імперією зла, а агонізуюча її правонаступниця – Московія, огризаючись на увесь світ, ось-ось загнеться сама, трішки дивує, що Україна, яка стоїть в авангарді її могильщиків, не популяризує на своєму медіа-просторі оті вже давні антисовєтські кіна… Оцією «дисертацією» я роблю спробу заповнити дану прогалину таким собі ревю із власної колекції фільмів антирадянської тематики. І інтернет Вам, кого зацікавить - у поміч! ( Єдине, що засмучує: оці всі кіна дубльовано та перекладено московітською говіркою).

Понад 30 років минуло часу від подій, які я хочу закарбувати у своїх рукописах. Але десь у лабіринтах свідомості все ще ширяє сумнів і невпевненість: чи було це зі мною?..

Його доля дещо вирізняється від доль інших наших співвітчизників «у екзилі». Його батьки не були ані заробітчанами-західняками, ані східняками, що тікали до західняків від сталінських голодоморів - родину Нестеренків не влаштовував совєтсько-комуністичний режим. Саме через його затвердження по лівій берег Дніпра вони й дременули до Чехословаччини. А вже звідти перебралися до Канади. Там у шахтарському містечку Флин-Флон (Манітоба) 31 жовтня 1933 року й народився Ерік, який згодом (вже будучи гокеїстом) отримав одне із своїх прізвиськ, пов’язаним з цим містечком - Флин-Флон Флеш, тобто Флинфлонський спалах.

Шановні друзі-гетьманці, хочу презентувати вам свою нову «фашистську» пісню. Та перед тим, як ви її прослухаєте – невеличка до неї передмова…

Українці мають позбутися ілюзій щодо Євросоюзу (так само, як на сході нашої країни додихає ілюзія щодо «братерської» Московії) і, розраховуючи передовсім на самих себе, ще активніше взаємодіяти з США, країнами Скандинавії і східної Европи, а також Туреччиною із Грузією разом із кримськими татарами.

Я досі під враженням від однієї новини зі звільненого від «федерастів» Краматорська: тамтешні мешканці прийшли на головну свою площу повалити пам’ятник Лєніну. Та їм не дали цього зробити… українські вояки. Це якесь невігластво, що межує з прислужництвом Москві!...